Соколянський Іван Опанасович

Іван Соколянський родом з станиці Дінської на Кубані, з козацької родини.

Середню освіту здобув екстерном в Кубанській вчительській семінарії. В 1908—1913 навчався на педагогічному відділенні природничо-історичного факультету СПб психоневрологічного інституту. Дефектологічну освіту отримав на Маріїнських педагогічних курсах (на відділенні навчання і виховання глухонімих).

В 1910—1919 працював в Олександрівському (тепер Запоріжжя) училищі глухонімих. У 1919 організував в Умані школу для глухонімих. В 1920 почав викладати сурдопедагогіку та психологію в Київському інституті народної освіти. — 1920 — 23 — доц. сурдопедагогіки і психології Київ. З 1923 працював у Харківському інституті народної освіти на кафедрі дефектології, декан факультету соціального виховання. Замість (1926 — проф. Харківського інститутів нар. Освіти) Одночасно завідував дослідно-педагогічною станцією Наркомосу. 1925 організував у Харкові школу-клініку для сліпоглухонімих. Цей заклад набув світового визнання як перший у світі науково-педагогічний заклад для дослідження, виховання і навчання сліпоглухонімих дітей. Досвід роботи цієї школи зацікавив багатьох вчених. Зокрема, в 1935 році делегати Міжнародного конгресу фізіологів відзначили успіхи дітей цієї школи та високо оцінили методику їх навчання. Втім у 1938 школа припинила функціонування.

Один з організаторів Українського науково-дослідного інституту педагогіки. З 1929 директор Науково-дослідного інституту дефектології УРСР, де також завідував секцією дефективного дитинства. Був дійсним членом Українського інституту експериментальної медицини, професор факультету охорони материнства Харківського медичного інституту. Саме у харківський період вийшли друком його статті з спеціальної педагогіки: «О так называемом чтении с губ глухонемыми» (1925); «Артикуляционные схемы рецепторной и эффекторной речи глухонемых (1926)»; «О методе обучения глухонемых устной речи» (1930). Розглядав педагогіку як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу); доводив необхідність застосування ланцюгової методики Павлова у навчанні (на прикладі фізично дефективних дітей); великого значення надавав дитячому рухові — піонерській організації з точно визначеним класовим підходом; зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального вихованняі, дитячої дисципліни.

1934 виключений з партії як один із «шкідників», які представляли «харківську школу педології» та заарештований, вдруге заарештований у жовтні 1937 за звинуваченням у приналежності до «антирадянської націоналістично-терористичної організації». У травні 1939 справу проти нього припинили. З цього часу працював старшим науковим співробітником у Москві в Науково-практичному інституті спеціальних шкіл і водночас завідував школою для глухих дітей при цьому інституті. Під час німецько-радянської війни був евакуйований разом зі школою до Пензенської обл., потім до м. Новосибірськ. У 1947 за сукупністю праць присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук. У 1948 відновили звання професора, яке він отримав у 1934. У 1957 повністю реабілітований.

Створив оригінальну методику навчання сліпоглухонімих, яка отримала визнання в усьому світі, розробив конструкцію читальної машини для сліпих, що дозволило цим людям здобувати освіту, навіть вищу. Підготував десятки кваліфікованих педагогів та лікарів для роботи з дітьми, які мають вади зору та слуху. Автор близько 60 наукових праць. Зокрема, у 1962 в Москві вийшла друком його книга «Обучение и воспитание слепоглухонемых», редагування якої завершив його учень О. І. Мещеряков. Про педагогічну діяльність С. йдеться у книзі його учениці сліпоглухонімої поетеси та дослідниці О. І. Скороходової «Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир».

За свою педагогічну діяльність у 1947 Академією педагогічних наук РРФСР нагороджений 2-ю премією та медаллю імені К. Д. Ушинського. Лауреат Державної премії СРСР (1980, посмертно).

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

• І. О. Соколянський в колі українських письменників // Наше життя
• Прес-центр^{[недоступне посилання з липня 2019]}