Социніанські школи
Социніанські школи — навчальні заклади при громадах протестантської течії социніан.
Історія
В Україні діяли в кінці XVI — першій половині XVII століття. Головною була школа в Кисилині (тепер Волинська область), заснована близько 1612 року. Її керівники намагалися перетворити школу на академію. Відомими були також школи в Гощі (тепер Рівненська область), Ляхівцях (тепер Хмельницька область), Черняхові (тепер Житомирська область), які зазнавали переслідувань з боку польської влади. У 1658 році ухвалою сейму їх остаточно ліквідовано у зв'язку із забороною в Речі Посполитій социніанського віросповідання.
Основні засади
Социніанські школи в Україні були не менш численними, ніж кальвіністські і також мали високий науковий рівень. Історик А. Савич у своїй науковій роботі стверджував, що навіть ті школи, що «були у Коронній Польщі, правили за освітнє вогнище й для руської молоді; отакі, наприклад, як Любартівська школа, що її заснував люблінський воєвода Микола Фірлей, і Люблінська школа, де навчалося багато української молоді» [1, с. 57].
Социніанські школи, як і кальвіністські, належали до підлеглих власне синоду. Синод призначав ректорів та перевіряючих, слідкували за виконанням обов'язків вчителями та учнями. За провини штрафували, або звільняли з навчального закладу. За порядком у школі слідкував ректор, який паралельно мав бути ще й учителем старшого класу. До кількості посадових осіб у соцініанських школах додавалася ще посада екзаменатора, який слідкував за навчальною частиною виховного процесу [2, с. 347—348].
Велика увага у навчальному процесі приділялась богословській полеміці з католицтвом, викладанню філософії, математики, латинської мови, риторики. У школах працювали протестантські публіцисти та вчені О. Кисіль, М. Твердохліб, П. Стегман, С. Немирич.
Відомості про загальний характер соцініанської освіти виклав у своїй книзі К. Харлампович, цитуючи лист голови польських социніан Фауста Социна до учня краківської школи Андрія Войдовського.
«Треба навчатись тому, що приємно і корисно не для тебе особисто, а для всіх тих, перед ким ти зобов'язаний. Наші ж обов'язки розповсюджуються і дух, тіло та зовнішнє. Користь для духу знаходиться у справжній філософії, користь для тіла — у медитації, зовнішнє — юриспруденцією. З них найкраще — філософія. Складається вона з правильного тлумачення Бога і Його волі, яка міститься у Священному писанні. Останнє і має вивчатись головним чином, і до нього має бути зведено вивчення всіх світських наук, які мають лише відносну ціну. Так, важливо знати латинську мову, щоб вміти гарно говорити та писати про будь-яку річ, які зустрінеться при тлумаченні священних предметів, і щоб можна було вдало захищати і пропагувати божественну істину. Грецька мова необхідною не є, достатньо, якщо ти будеш сам розуміти Новий Заповіт та власний сенс слів та виразів. Для цілей екзегетики важлива і єврейська мова — не тільки для розуміння Старого Заповіту, але й для деяких єврейських ідіотизмів, що зустрічаються і у Новому Заповіті. З наук — діалектика корисна, як засіб розрізнення істини від брехні, і особливо та її частина, яка стосується викриттю софізмів. Але необхідно вивчати її за Аристотелем або його послідовниками: вся інша діалектика небезпечна та некорисна. Мало потрібна риторика: проповідник церковний — не оратор, і той рівень мистецтва, який йому необхідно мати, надасть практика, а не наука. Інші світські навчальні предмети ще менш важливі для Священного Писання, за виключенням філософської етики, але й тут краще звертатися до самої Біблії» [3, с. 178—179].
Навчальні предмети
Дидактичні вподобання Социна значно відбилися на системі навчання соцініанських освітніх закладів. Найвідомішою социніанською школою вважається Раківська. Заснована у 1602 р., вона мала вищий ступінь. Рівень навчання був таким високим (протягом 36 років тут працювало 18 ректорів), що це дало підстави називати школу академією. Кількість учнів у Ракові сягала у деякі роки тисячі осіб. Значний відсоток становили українці й вихідці з України. У школі навчались діти Чапличів-Шпановських, Немиричів, Любенецьких, Войнаровських, Гойських, Арцішевських, Суходольських та ін. За традицією, перше місце тут посідали гуманітарні дисципліни. Латинську мову вчили за підручником вченого Матуріна Кордьєра і книгами Яна Амоса Коменського, польську — за граматикою Петра Статоріуса — Стоїнського. Головну увагу приділяли не стільки її граматичним тонкощам, скільки практичному вживанню, читанню, письму, живій мові, вмінню користуватися нею у буденному і суспільному житті. Загалом, уся програма Раківської школи була спрямована не на хаотичне оволодіння учнями певною сумою знань, а на виховання майбутніх діячів громадського та політичного життя, носіїв передових західноєвропейських культурних традицій.
Описувати внутрішню систему освіти у школах можна послуговуючись матеріалами з Любартовської школи. Заклад поділявся на 5 класів, кожним з яких завідував окремий вчитель. Найстаршим класом завідував ректор. Окремо в усіх класах викладав вчитель арифметики та музики. Цей вчитель навчав дітей співу за псалмами Давида у латинському перекладі Буханіна і в польському — Яна Кохановського. Окрім цього вивчалася діалектика за Арістотелем, польське право, богослов'я, єврейська мова, можливо фізика з етикою. Підручниками по релігії були катехізиси. Спочатку социніани користувалися старими богословськими книжками, та потім замовили та надрукували свої на різних мовах. Етика разом з церковними предметами викладалася найбільш повно.
Відмінність аріан від лютеран чи кальвіністів полягала значним чином у шкільних вчителях. У социніан вони були майже всі привезені з-за кордону, що давало змогу освітньому процесу набувати більш різноманітного характеру. Це дуже привертало увагу молоді.
Література
1.Савич А. Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі в XVI—XVIII в. Київ: Всеукраїнська академія наук, 1929. 340 с. (Збірник історично-філологічного відділу).
2. Јukaszewicz J. Historya szkóÆ w Koronie i w Wielkim Ksiæstwie Litewskiem. Poznañ, 1849.
3. Харлампович К. В. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века, отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви. Казань: Типо-Литография Импер. Университета, 1898. 524 с.
