Станіславський Микола Дмитрович

Мико́ла Дми́трович Станісла́вський (нар. 1 (13) березня 1905(19050313), Єлиcаветград — пом. 13 жовтня 1970, Житомир) — український режисер драми, заслужений діяч мистецтв УРСР (1954). Чоловік актриси і режисерки лялькових театрів Тетяни Нікітіної-Станіславської.

Станіславський Микола Дмитрович
Народився 13 березня 1905(1905-03-13)
Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 13 жовтня 1970(1970-10-13) (65 років)
Житомир, Українська РСР, СРСР
Діяльність театральний режисер
Alma mater Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Заклад Березіль, Житомирський обласний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги, Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка і Хмельницький обласний український музично-драматичний театр ім. Михайла Старицького
У шлюбі з Нікітіна-Станіславська Тетяна Василівна
Нагороди

Автор спогадів про Леся Курбаса[1] і Миколу Куліша.

Життєпис

Син єлисаветградського священника і педагога Д. В. Станіславського.

Закінчив Єлисаветградську гімназію, дружив з Арсенієм Тарковським, Юрієм Нікітіним, Тетяною Нікітіною (яка згодом стала його дружиною), Іриною та Іполітом Бошняками, Андрієм та Назаром Тобілевичами, Михайлом Хороманським[2].[3]

Закінчив Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка. Під час навчання був учасником «Театру читця» при цьому виші. Cлухав лекції Леся Курбаса з майстерності актора. Згодом залишив спогади про «Маклену Ґрасу» Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса 1933 року.

З 1926 року працював у театрі «Березіль» Леся Курбаса.[4]

1930—1933 — художній керівник Першого державного робітничого театру (Київ).

З 1934 року — в театрах Марій Ел, Комі й Кабардино-Балкарії[5].

1934—1936 і 1940—1941 — художній керівник і головний режисер Марійського національного театру.[6]

В Республіці Комі працював художнім керівником театру в 1937—1938 та в 1950—1951 роках. Там він уважно ставився до молодих акторів, займався з ними майстерністю актора, читав лекції по історії театру, проводив індивідуальні заняття. Поставив там зокрема «Платон Кречет», «Живий труп», «Украдене щастя».[7]

Під час війни працював в Нальчику.

З 1945 року очолював Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка. Його дружина Тетяна Нікітіна в той час очолила Івано-Франківський ляльковий театр.

1949—1950 — режисер Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького.

1952—1959 — головний режисер Хмельницького обласного театру ім. Г. І. Петровського.

1954 року він був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.

1959—1963 — головний режисер Житомирського українського музично-драматичного театру імені І. Кочерги.

В останні роки життя він разом з дружиною Тетяною Василівною Нікітіною мешкав у Житомирі. Влітку 1970 року до них в гості приїздив Арсеній Тарковський разом зі своєю дружиною. «Їхня зустріч відбулася у знаменитій місцині, пов'язаній з іменами Евеліни Ганської та Бальзака, де у Станіславського була дача. Тарковський, не втомлюючись, висловлював захоплення красою природи українського села Тригір'я зі столітніми дубами, скелями над річкою і старовинним монастирем.»[8]

А вже 13 жовтня 1970 року Миколи Дмитровича не стало. «Це дуже вразило Арсенія Тарковського. За спогадами Марини Арсеніївни[9], саме з того часу він став більше й більше думати про смерть. Він навіть умовив її тоді взяти старовинний перстень, який належав колись його батьку Олександру Карловичу».

Постановки
  • «Життя починається знову» В. Собка (1951—1952)
  • «Живий труп» Л. Толстого (1951—1952)
  • «Одруження» М. Гоголя (1951—1952)
  • «Під золотим орлом» Я. Галана (1951—1952)
  • «Голос Америки» Б. Лавреньова (1952—1953)
  • «Честь сім'ї» Г. Мухтарова (1952—1953)
  • «Отелло» У. Шекспіра (1952—1953)
  • «Не судилось» М. Старицького (1952—1953)
  • «Дівоньки-красунечки» А. Сімукова (1952—1953)
  • «Любов на світанні» Я. Галана (1952—1953)
  • «Не називаючи прізвищ» В. Минка (1952—1953)
  • «Маріне» М. Бараташвілі (1953—1954)
  • «Таланти і шанувальники» О. Островський (1953—1954)
  • «Вибачайте, коли ласка!» А. Макайонка (1953—1954)
  • «Навіки разом» Л. Дмитерка (1953—1954)
  • «Роки блукань» О. Арбузова (1954—1955)
  • «Овод» («Ґедзь») за Е. Л. Войнич (інсценізація Я. Галана) (1954—1955)
  • «Серце не прощає» А. Софронова (1954—1955)
  • «За двома зайцями» М. Старицького (1954—1955)
  • «В добрий час» В. Розова (1955—1956)
  • «Воскресіння в понеділок» В. Диховичного (1955—1956)
  • «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (1956—1957)
  • «Транзитні пасажири» М. Синьова (1956—1957)
  • «Інтервенція» Л. Славіна (1957—1958)
  • «Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука (1957—1958)
  • «Чотири дев'ятки» В. Пістоленка (1958—1959)
  • «Небезпечна професія» В. Соловьова (1958—1959)
  • «Дорога спадщина» Ф. Корецького (1958—1959)

Література
  • Микола Станіславський. Рукопис «Альма матер». Копія рукопису зберігається в родинному архіві Черкашиних.[10]
  • Театр Житомира / М. Д. Станіславський, Л. А. Рубінштейн. ред. П. П. Перепелиця. — К. : Мистецтво, 1972. — 152 с.

Примітки
  1. Микола Станіславський. Остання робота Курбаса — у книзі «Лесь Курбас. Спогади сучасників». — С. 284—293
  2. Хороманський Михайло Костянтинович
  3. Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (закінчення) poet.inf.ua
  4. Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти (Володимир Босько). — С. 90
  5. В Нальчике издана раритетная пьеса(рос.)
  6. Станиславский Николай Дмитриевич // Марийская биографическая энциклопедия. — С. 346(рос.)
  7. Государственный ордена Дружбы народов академический театр драмы им. В.Савина (Сыктывкар)(рос.)
  8. Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (продовження) slovo.com.ua
  9. Тарковська Марина Арсеніївна (нар. 1934) — письменниця, дочка Арсенія Тарковського
  10. Черкашин, Роман Олексійович. Ми — березільці: театральні спогади-роздуми / Роман Олексійович Черкашин, Юлія Гаврилівна Фоміна; Упоряд. В. Собіянський; Передм. Наталія Єрмакова.– Вид-во «Акта», 2008. — С. 28

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.