Степанос Сюнеці

Степанос Сюнеці (вірм. Ստեփանոս Սյունեցի; близько 680 — 21 липня 735[1]) — вірменський письменник, богослов, граматик, перекладач, поет і музикант. Святий Вірменської апостольської церкви, митрополит сюнікський.

Степанос Сюнеці
Народився 685
Двін
Помер 21 липня 735
Єхегнадзор
Національність вірмени
Діяльність перекладач, поет, богослов, грамматик, письменник, композитор, теоретик музики
Посада єпископ
Вчителі Мовсес Кертогd

Біографія

Про батьків Сюнеці відомо тільки те, що батько був священиком у Двіні. Початкову освіту здобув у Вагаршапаті, після — в Сюнікській семінарії в монастирі Макеняц в гаварі Сотк, де навчався у Мовсеса Кертога. Через погляди зазнав переслідувань Смбата Багратуні, внаслідок чого близько 710 року виїхав в Афіни, де вдосконалював освіту, а приблизно в 712 році переїхав до Константинополя, де вчився грецькій і латинській мовам, вивчив богослов'я, філософію, музику тощо[1]. Після повернення на батьківщину деякий час займався перекладами, потім був рукопокладений в єпископи Сюніка.

Був убитий в містечку Єхегнадзор гавару Вайоц-Дзор рукою однієї жінки під час проповіді.

Творчість
Степанос Сюнеці, «Тлумачення граматики»[2]: «І також /слід/ знати всі окраїнні діалекти своєї мови, котрі суть корчайский і хутский і Четвертої Вірменії та сперський і сюнійський і арцахський, а не тільки серединний і центральний, бо /і діалекти/ ці придатні для віршування, а також для історії корисні»

Є одним з найбільших представників вірменської патристики. Сюнеци автор тлумачення граматичного твору Мовсеса. Близько 715-718 роках він переклав також граматичну працю Діонісія Фракійського[1]. Він вважає літературу першоджерелом матеріалу і опорою граматики, говорить про важливу роль граматики у створенні нових поетичних творів і критики літературних текстів, про її роль у вирішенні питань орфоепії і орфографії[3]. У класифікації слів Сюнеці вважає необхідним врахування їхніх функцій у реченні і відстоює вербоцентричний підхід[3], в число займенників включає і вказівні[3]. Вказав на наявність багатьох діалектів вірменської мови[2].

Степаносу Сюнеці належать також недільні «Головні гімни» на 8 голосів, кожний з яких складається з 10 кцурдів і пов'язаний з однією з біблійних пісень[4].

Слід зазначити, що його часто плутають з Степаносом Сюнеці I.

До нас дійшов його рукопис «Корисний аналіз визначень Давида і Порфирія», де коментуються трактати «Визначення філософії» Давида Анахта і «Вступ» Порфирія.

Примітки
  1. Michael E. Stone. Adam and Eve in the Armenian Traditions, Fifth through Seventeenth Centuries. — Society of Biblical Lit, 2013. — P. 693. — (Early Judaism and its literature, 38).
  2. Н. Адонц. Дионисий Фракийский и армянские толкователи. — Пг., 1915. — С. 181—219.
  3. И. П. Сусов. 4.5. Формирование лингвистической мысли в Армении // История языкознания. — М., 2006.
  4. А. А. Ткаченко, А. М. Пентковский, Л. В. Мошкова, А. А. Турилов, В. М. Платонов, Диак. Михаил Желтов Гимнография. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XI. — С. 489-513. — ISBN 5-89572-017-X.(рос.)

Історичні джерела

Посилання

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.