Степовик Дмитро Власович

Зовнішні зображення
	Його знають в багатьох країнах світу
	У себе вдома
	На трибуні
	Автограф своїм читачам-прихильникам

Степовик Дмитро Власович
Народився	7 жовтня 1938 (83 роки); Слободище, Бердичівський район, Житомирська область
Діяльність	мистецтвознавство
Галузь	історія мистецтв
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Заклад	Український вільний університет
Посада	Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАН України)
Нагороди

Дмитро́ Вла́сович Степови́к (нар. 7 жовтня 1938, Слободище, Бердичівський район, Житомирська область)[1] — український мистецтвознавець.

Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАН України), професор історії мистецтва Київської православної богословської академії, професор історії культури Українського вільного університету в Мюнхені.

Біографічні відомості

Народився 1938 року в селі Слободищі Бердичівського району Житомирської області.

Закінчив Національний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1955—1960) та аспірантуру з мистецтвознавства в ІМФЕ НАН України (1967—1970).[2]

Кандидатську дисертацію з мистецтвознавства захистив в ІМФЕ НАН України (1970); докторську дисертацію з мистецтвознавства (1984); докторську дисертацію з філософії (1990) та габілітаційну докторську дисертацію з мистецтвознавства (1992) захистив у Мюнхенi, в Українському вільному університеті.[2]

Мешкає в Києві.

Спеціалізація

Спеціалізація: історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона); історія болгарського мистецтва й українсько-болгарські мистецькі зв'язки.

Праці

Історія українського мистецтва (видання)

Автор книг:

«Українсько-болгарські мистецькі зв'язки», «Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі» (обидві — Київ, 1975).
«Болгарське образотворче мистецтво. 1878—1978»,
«Сучасне образотворче мистецтво Болгарії: Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період» (обидві — Київ, 1978).
«Українська графіка XVI—XVIII століть: Еволюція образної системи», «Українське мистецтво першої половини XIX століття» (обидві — Київ, 1982).
«Тарас Шевченко: малярство, графіка» (Київ, 1984; перевид.: Київ, 1986).
«Тарасевич і українське мистецтво бароко» (Київ, 1986).
«Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі» (Київ, 1988).
«Храм і духовність» (Рим, 1990).
«Скарби України» (1991).
«Мистецька збірка Стецькових» (Сарасота, США, 1992).
«Релігії світу» (Київ, 1993).
«Києво-Печерська Лавра» (Київ, 1993).
«Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість» (Київ, 1994).
Дмитро Степовик. Історія української ікони 10-20 століть. Київ: Либідь, 2004.
Дмитро Степовик. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. — К.: Мистецтво, 1995. — 495 с.
«Українська ікона. Іконотворчий досвід діаспори» (Київ, 2003).
Дмитро Степовик. Яків Гніздовський. Життя і творчість. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. — 224 с.
Дмитро Степовик.Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко (Київ, 2007).[3]
Дмитро СтеповикУкраїнська християнська абетка. — К.: Грані-Т, 2007. — 80 с.
Дмитро Степовик. Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність. — К.: Мистецтво, 2007. — 448 с.
Дмитро Степовик. Історія української ікони Х-ХХ століть. — К.: Либідь, 2008. — 440 с.
Дмитро Степовик.Історія української ікони. — К.: Кріон, 2008. — 440 с.
«Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» (Київ, 2013).
Дмитро Степовик. Українська гравюра Бароко. — К.: Кліо, 2013. — 495 с.
Дмитро Степовик. Між Україною й Америкою. Графіка і малярство Василя Лопати. — К.: Кліо, 2020. — 360 с.

Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій.

Курси лекцій з історії українського мистецтва й української культури читав у наукових установах й університетах Болгарії, Польщі, Канади, США, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції.

Відзнаки і нагороди

Академічна премія імені Івана Франка (Президії Національної Академії наук України)
Премія імені митрополита Андрія Шептицького (Фонду духовного відродження України)
Премія імені Олександра й Леонтія Тарасевичів (часопису «Образотворче мистецтво»).
Лауреат щорічної премії Президента України «Українська книжка року» за 2017 рік у номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» за упорядкування книжкового видання «Євангеліє Бучацьке XII—XIII ст.»

Примітки

Степовик Дмитро Власович — Мій Бердичів.
Степовик Дмитро Власович — ІМФЕ НАН України.
Степовик Д. Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко. — К. : Видавець Остап Ханко, 2007. — 20 с. — ISBN 978-966-2922-45-5.

Джерела та література

Тимошик М. С. Степовик Дмитро Власович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 850. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

Степовик Дмитро. Життя й наукова діяльність: [монографія] / М. С. Тимошик. — Київ: Архангельський Глас, 2008. — 656 с.

Посилання

Степовик Дмитро Власович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 947-948.
Степовик Дмитро Власович — ІМФЕ НАН України.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Степовик Дмитро Власович — Мій Бердичів.

[bio-2] Степовик Дмитро Власович — ІМФЕ НАН України.

[3] Степовик Д. Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко. — К. : Видавець Остап Ханко, 2007. — 20 с. — ISBN 978-966-2922-45-5.