Стефанович Олександр
о. Олекса́ндр Стефано́вич, або Алекса́ндер Стефано́вич (17 липня 1847, с. Озеряни, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 23 травня 1933, Львів) — український громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч, священик УГКЦ.
о. Олександр Стефанович | |
---|---|
![]() | |
Народився |
17 липня 1847 с. Озеряни, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область |
Помер |
23 травня 1933 (85 років) м. Львів |
Поховання | |
Національність | українець |
Діяльність | священик |
Відомий завдяки | громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч |
Alma mater | Станиславівська цісарсько-королівська гімназія |
Партія | УНДП |
![](../I/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%83_%D1%8F%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B2._%D0%9E._%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87..jpg.webp)
Життєпис
Народився в Озерянах поблизу Товмача (Тлумача) у родині священика о. Семена Стефановича й Емілії з дому Потелицької. Початкову освіту здобув у школі оо. василіян у Бучачі[2], яка на той час була німецькомовною, від 1860 року продовжив навчання у Станіславівській гімназії. Після закінчення гімназії 1867 року вступив на богословське відділення Львівського університету, де навчався упродовж двох років, а ще два наступні студіював богослов'я у Віденському університеті. Перед священичим рукоположенням одружився з Емілією Матіїв (згодом подружжя виховувало трьох дітей: Романа, Ярослава та Марту).
Висвячений на священика в 1873 році. Катехит дівочої учительської семінарії у Львові, співзасновник і член управ багатьох українських установ: один із засновників газети «Діло» (1880; її постійний співробітник), Українського Педагогічного Товариства («Рідна Школа»), політичної організації «Народна Рада», Української Національно-Демократичної Партії (постійний член її екзекутиви) та інших.
Входив до складу делегації (також Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передату владу ЗУНР.[3]
Голова Української трудової партії (1922—1923), почесний член товариства «Просвіта» і Українського педагогічного товариства.
Автор української бібліографії за 1877—1879, підручника для середніх шкіл «Історія християнсько-католицької Церкви» (1878), першого молитовника українською мовою та численних статей у часописах.
Помер 23 травня 1933 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.[4]
Публікації О. Стефановича
Примітки
- Личаківський некрополь — С. 157.
- Старожил і ветеран галицького відродження | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 18 серпня 2018.
- Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К. : Либідь, 1993. — С. 49. — іл. — ISBN 5-325-00302-X.
- Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 157, 168. — ISBN 966-8955-00-5.
Джерела
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Стефанович о. Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1842. — 1000 екз.
- Воробкало Д. Старожил і ветеран галицького відродження // Zbruč. — 2017. — 16 лип. Процитовано 2017-07-17.
- Стефанович Олександр. Хата-читальня Прикарпаття. Процитовано 17 липня 2017.