Стефан Бранкович

Походив з династії Бранковичів. Син Джураджа Бранковича, деспота Сербії, та Ірини Кантакузини. Народився близько 1417 року.

У 1439 році Стефана разом з братом Гргуром було схоплено османами. 1441 році звинувачено у змові й засліплено за наказом султана Мурада II. Після цього він вже не міг претендувати на трон. Тому після смерті батька у 1456 року деспотом Сербії став його молодший брат Лазар.

Після раптової смерті Лазаря Бранковича в 1458 році в Сербії було сформовано регентську раду в складі Стефана, вдови Лазаря — Олени Палеолог і воєводи Михайло Анджеловича. Останній, який користувався прихильністю османів, оскільки його брат був великим візиром Османської імперії, спробував захопити владу за допомогою значного військового загону. Ангеловичу вдалося зайняти Смедерево, столицю деспотовини.

Втім у березні 1458 року Михайло було схоплений незадоволеними городянами й запроторено до в'язниці. Після цього деспотом Сербії оголошено Стефана Бранковича, але внаслідок стану здоров'я він не міг бути очільником держави. Проугорсько налаштована частина сербської знаті запросила сина боснійського короля Стефана Томашевича. 21 березня 1459 року останній одружився з небогою деспота Стефана II — Оленою. Після цього Стефан Бранкович зрікся трону, новим деспотом став Томашевич

Того ж року Бранкович перебрався до Угорщини. Деякий час він мешкав у м. Буді, потім до сестри Катерини Целлє, згодом перебрався до Дубровнику, а звідти — до Албанії. Там 1460 року Стефан одружився з донькою місцевого князя, що був також тестем Скандербега. Останній надав Бранковичу маєток.

1461 року відправився до Венеції з письмовою рекомендацію Скандерберга. Залишок життя Стефан Бранкович провів у Венеції. Помер біля м. Удіне. Згодом він був канонізований Сербською православною церквою.