Стю Мід

Мід народився у Ватерлоо, штат Айова, в 1955 році. З народження Мід був уражений артрогрипозом[1], переднатальним станом, схожим на поліомієліт, що вражає суглоби та м'язи. Хвороба завдала удару особистості Міда, спричинивши відчуття неповноцінності.
У середині 70-х Мід ненадовго переїздить з батьками до Англії та в 1977 повертається до США, у Айова-Сіті щоб почати самостійне життя[1]. Він вивчав мистецтво в Університеті Північної Айови[3]. Першу декаду свого творчого шляху Мід присвятив сучасному живопису та втіленню авангардних думок[2]. На цьому етапі свого творчого шляху Мід надихався роботами Отто Дікса та творчістю Джеймса Джойса[4].
У 1983 році Мід переїхав до Міннеаполісу, штат Міннесота, де розпочав навчання у Міннеаполіському коледжі мистецтв і дизайну, здобувши ступінь Бакалавру образотворчого мистецтва у 1987[1]. У цей час Мід залишає шлях сучасного художника та обирає для себе дикий, чуттєвий та провокуючий уяву напрямок, що дав йому змогу реалізувати свій талант художника вкупі з грайливим гумором. Мід звертається до табу, сексуальних мрій, дивних візій, елізійської бестіальності та скотолозтва, радше використовуючи їх як об'єкти аналізу та створення тривожних фрейдистських метафор аніж спрощуючи їх.

Після закінчення коледжу Мід знайомиться з Френком Гаардом, засновником графічного фанзину Art Police. Гаард заохотив Міда надати його творчості абсолютно нового підходу. Мід своїми роботами починає створювати власний внесок до Art Police з 1987 року і до останнього видання фанзину у 1994. У 1989 році Мід отримує художню стипендію фонду Джерома для художників-початківців Міннесоти[5]. А у 1991 році Мід і Гаард разом починають видавати ксерокопійований, зосереджений на сексуальній тематиці, авнгардистський та пікантний фанзин Man Bag. Man Bag виходить нерегулярно але дає змогу Мідові звільнити свої фантазії щодо маленьких дівчат. Через Man Bag та деякі вигадані листи читачів Мід протистоїть, свідомо та з аналітичним обґрунтуванням, явищу, яке ми б могли назвати "потворнистю педофілії"[1]. У 1993 році Стюарт Мід отримав художню стипендію Фонду Буша[6], що дозволило йому здійснити серію поїздок до Європи. У цей час Мід двічі відвідав Берлін. Галерея його товариша Марка Гіппера відмовилася від розміщення робот Міда, однак знайомство з Клаусом Туркафом дозволило йому безстроково облаштуватися у галереї Endart[7]. У 1998 році Мід отримує художню стипендію Макнайта для художників Міннесоти, що своєю роботою створюють ясскраві ком'юніті[8]. На початку 1990-х років черговий хрестовий похід за мораль крокував Сполученими Штатами: деяких митців було притягнуто до суду, а декілька, такі як Майк Дайана навіть опинилися у в'язниці. Ідеологічно фензин Man Bag був дуже схожий з Boiled Angel, за роботу над яким Майка Дайану переслідували у штаті Флорида. У Європі його можна було б порівняти з досить суперечливим французьким журналом Hara-Kiri, що видавався у 1960-х. Такий тип непристойності не міг довго залишатися без уваги у Сполучених Штатах.

Щоб уникнути неприємностей, залишатися абсолютно незалежним та зменшити свої витрати після свого другого берлінського шоу у 2000 році Мід вирішує залишитися у Європі. Це вигнання не було запланованим: усе його майно, перш за все його ранні роботи, залишились у Міннеаполісі і він лише тричі з тих часів повертався до своєї країни.Життя у Берліні Мід розпочав з чистого листа, але, будучи членом галереї Endart, швидко став важливою фігурою у ліберальному художньому світі берлінського району Кройцберг. Тут же Мід розпочинає співпрацювати з Ренардом Шейбнером, ще одним сміливим художником, та з фотографом Томасом Хосером[1]. У Франції Мід продовжує співпарцювати з марсельським видавництвом Le Dernier Cri, де лімітованим накладом публікуються шість його артбуків та передруковані минулі тиражі Man Bag. У 2004 році Мід приєднується до спільної виставки художників "When Love Turns To Poison" на культурному форумі Kunstraum Bethanien у Берліні, де його роботу First Communion було знищено релігійно налаштованим вандалом[9]. Чотирма роками пізніше, у 2008, його виставка у галереї Hyena, у Бербанку, викликала скандал та суперечки навіть серед митців галереї. А в 2015 Пакіто Боліно з видавництва Le Derniere Cri отримував погрози життю за те, що виставляв роботи Міда та Шнайбера у Франції[10].