Сулковський Борис Йосипович

Бори́с Йо́сипович Сулко́вський (Сулківський) 30 квітня (12 травня) 1881(18810512), Кам'янець-Подільський  ?) полковник Армії УНР.

Борис Йосипович Сулковський
Борис Сулковський
Народження 30 квітня (12 травня) 1881(1881-05-12)
м. Кам'янець-Подільський, Подільська губернія,
Російська імперія
Смерть невідомо
 Польща
Країна  УНР
Приналежність Армія УНР
Освіта Подільська духовна семінарія
Звання полковник Армії УНР
Нагороди
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Біографія

Син священика Йосипа Сулковського [1].

Закінчив Подільську духовну семінарію, Київське піхотне юнкерське училище (1901). Служив у 34-му піхотному Сєвському полку (Полтава), з яким брав участь у Російсько-японській війні. Був кілька разів поранений у праву руку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). Під час Першої світової війни обіймав посади старшого ад'ютанта штабу 2-го Сибірського корпусу, старшого ад'ютанта штабу 3-ї Сибірської стрілецької дивізії, штаб-офіцера для доручень штабу 2-го Сибірського корпусу. Полковник з 1917, нагороди: ордени Св. Анни 4-й ст. (1904); Св. Станіслава 3-й ст. (8 травня 1913)

У липні 1917 р. за власним бажанням перевівся на посаду начальника штабу 16-ї піхотної дивізії, яка мала українізуватися. З 29 листопада 1917 р. — начальник штабу 2-го Січового Запорізького (6-го армійського) корпусу військ Центральної Ради. З 15 квітня 1918 р., після остаточної демобілізації корпусу, перебував на посаді начальника господарства валок і парків організаційного відділу Генерального штабу УНР, згодом Української Держави. З 14 грудня 1918 р. — помічник 1-го генерал-квартирмейстерства штабу військ Директорії. З 5 січня 1919 р. — начальник штабу Ударної групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 1 лютого 1919 р. — начальник Північної групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 1 березня 1919 р. — начальник штабу корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. У квітні—травні 1919 р. перебував під слідством, був виправданий судом. З 1 червня 1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. У липні-вересні 1919 р. — булавний старшина для доручень штабу Головного Отамана. У квітні—липні 1920 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької (згодом 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З липня 1920 р. — начальник військово-історичної управи Головного управління Генерального штабу УНР. З 3 листопада 1920 р. — начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР. У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

Примітки

Джерела

  • Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с.: іл. Стор. 426–427
  • ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 4-8; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 129, 151–152; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-7
  • Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 659
  • Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С 71—87
  • Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992
  • Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С 96
  • Капустянський М. Похід українських армій на Київ—Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 141,142,144
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.