Суходільськ
Суході́льськ (колишня назва — Верхнє-Дуванне) — місто в Сорокинській громаді Довжанського району Луганської області України, місто-супутник Сорокиного. З квітня 2014 року контролюється окупаційною адміністрацією Російської Федерації в окупованих районах Луганської області[2]. Населення — 20 805 осіб (2017).
| Суходільськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Луганська область | ||||||||
| Район | Довжанський район | ||||||||
| Громада | Сорокинська громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 4411470700 | ||||||||
| Засноване | 1914 | ||||||||
| Статус міста | з 1972 року | ||||||||
| Населення | ▼ 20 805 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 10 км² | ||||||||
| Густота населення | 2080.5 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 94420 | ||||||||
| Телефонний код | +380-06435 | ||||||||
| Координати | 48°21′ пн. ш. 39°43′ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 193 м | ||||||||
| Водойма | р. Велика Кам'янка | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Краснодон | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 65 км | ||||||||
| - автошляхами | 50 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - автошляхами | 849 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 94420, Луганська обл., м. Суходільськ, вул. Постишева, 25а | ||||||||
| Міський голова | Хохлова Тетяна Володимирівна | ||||||||
|
| |||||||||
Географія
Загальна площа міста — 10 км².
Довжина міста Суходільська з півночі на південь — 3 км, зі сходу на захід — 4,3 км.
Місто розташоване в східній частині Донбасу, на відстані 3 км від Краснодона.
Географічно належить до степової зони.
Через місто протікає річка Велика Кам'янка.
Легенда про походження назви міста
Місто Суходільськ колись називалося селищем Дуванне, а мешканці селища досі називають його Дуванкою.
Була станція Верхнєдуванна (зараз станція Краснодон), хутір Верхнєдуванний, Нижнєдуванний, Дуванська ЦЗФ й шахта «Дуванна» № 2.
Звідки пішла назва «Дуванний», можуть пояснити розповіді старожилів. Приблизно в тому місці, де зараз шахта «Суходільська», був шлях, який йшов від Ростова. Ширина його була приблизно 60 м, називали його Ростовським. Тим шляхом йшли отари худоби до Ростова з Луганського, Старобільського, Слав'яносербського й інших повітів. Ростовський шлях існував до 1920-х років.
В той час ще були групи людей, які тікали з глибин Росії на Дон від переслідувань царського самодержавства і скупчувались біля Ростовського шляху й грабували купців і прикажчиків, що поверталися після продажу худоби та продуктів сільського господарства на ростовських ярмарках і базарах. Вони повертались не по одному, а групами, були озброєні, і все ж грабіжникам вдавалося відбити в них крам і гроші. Для цього злодії виставляли вартових на курганах, які були повсюди обабіч шляху. При появі в далечі обозів вартові умовними сигналами (розмахували прапорцями) передавали звістку про наближення обозів іншим вартовим. Отримавши сигнал про появу обозу, отаман розбійників вивчав з засідки кількість возів, людей, склад охорони та приймав рішення.
Розподіл награбованого майна відбувався у балці, розташованій між теперішніми Суходільською ЦЗФ та шахтою «Суходільською», яка бере початок від хутора Верхньодуванного. Процес розподілу награбованого в тодішніх злодіїв називався «дуванити». Від цього слова й балка була названа «Дуванною».
Історія
До революції на місці сучасного Суходільська був дикий степ донських козаків. Від балки Горілої по лощині, до самого Сіверського Дінця проходила межа між Округом Війська Донського і Малоросією, як тоді називали Україну.
В 1916 році між Харковом і станціями була прокладена залізниця біля якої і виросло село Верхньодуванне. Почалося воно з будівлі станції і декількох бараків, у яких жили залізничники.
Селище Водяне почало заселятися в 1927 році гірниками-пенсіонерами.
У часи масової колективізації 1927–1930 на землях хутора було утворено радгосп «Труд горняка» Сорокінської МТС, до складу якої входило кілька старих куренів. Незабаром у селищі з'явилася механічна майстерня, клуб, їдальня. На початку 1950-х років почалось будівництво ЦЗФ «Верхньодуванської», відкриття шахт, підприємств.
В господарстві було добре розвинуте свинарство. Було дві великі свиноферми.
Також особливу увагу надавалося овочівництву. Площі під картоплю відводилися до 500 гектар. Із зернових культур висівалося жито, озима пшениця, ячмінь, овес.
В господарстві було три трактори «Фордзон» (старі). Основним тяглом були воли і коні. Для молотьби зернових було дві молотарки з локомобілями (паровими).
Надалі у міру розвитку господарства почали закупляти трактори СХТЗ колісні. У довоєнні роки вже були гусеничні трактори і дизельний трактор С-65. Одночасно надходив і тракторний інвентар.
Основною робочою силою по догляду і збиранню врожаю були робочі шахт і міські домогосподарки. Штатні робочі трактористи, доярки і свинарки були, але в дуже недостатній кількості.
Під час війни господарство пережило дві евакуації. Після звільнення району в господарстві не залишилося ні інвентарю, ні с/г машин, ні живого тягла. Навіть в 1945 р. доводилося запрягати в плуги і борони корів, що належать робітникам. Оскільки господарство мало до 5 тисяч орних земель, то для обробки цих площ восени і весною приганяли трактори з інших господарств. Врожайність була дуже низькою. Тільки в 1948 р., коли господарство отримало статус радгоспу, справи пішли добре. У той час радгосп великі площі відводив під баштанні культури. Одержували добрі урожаї кавунів, відправляли по залізниці до Москви, Тули. Мали від цього великий дохід. До ста гектарів висівалося овочів, але картопля залишалася основною культурою. Був повний комплекс інвентарю, від посадочних машин до прибирання і сортування.
Були і роки великої посухи. Доводилося заготовлювати солому для тварин в Краснодарському краї і насилу доставляти в радгосп.
В 1954 сіно заготовляли в Сибіру, обійшлося воно радгоспу понад 1000 рублів за тонну.
26 грудня 1957 р. центр Велико-Водянської сільради Краснодонського р-ну перенесено в селище Верхньо-Дуванне, яке віднесено до категорії смт і найменовано Верхньо-Дуванний.[3]
29 вересня 1958 року селище Краснодонське[4] включено в смугу смт Верхньо-Дуванний.[5]
1972 року селище Верхньодуванне перейменували на місто Суходільськ.
Війна 2014 року
11 серпня 2014 року в ході проведення українськими збройними силами антитерористичної операції літак ЗСУ здійснив удар по «зеленці» поблизу міста, бойовики зазнали серйозних втрат, знищено обслугу ЗРК терористів.
Уночі з 16 на 17 серпня українські військові з артилерії знищили велику групу терористів та їхню військову техніку під Суходільськом. 18 серпня українські військові ліквідували базу бойовиків біля шахти «Дуванська» — після артилерійського обстрілу повністю знищена.
Населення
За даними перепису 2001 року населення смт становило 23 739 осіб, з них 7,32% зазначили рідною мову українську, 92,38% — російську, а 0,3% — іншу[6].
Економіка
Соціальна сфера
Освіта
Загальноосвітні навчальні заклади:[7]
- Суходільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 (вул. Станіславського, 21)
- Суходільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14 (вул. Гастелло, 14)
- Суходільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 (вул. Станіславського, 61)
Позашкільні навчальні заклади:[7]
- Суходільський центр дитячої творчості № 3 (вул. Виставкіна, 31)
Дошкільні навчальні заклади:[7]
- Дошкільний навчальний заклад № 7 «Колобок» (вул. Гастелло, 4)
- Дошкільний навчальний заклад № 8 «Сонечко» (вул. Леніна, 25а)
- Дошкільний навчальний заклад № 36 «Дзвіночок» (кв. Комарова, 36)
Пам'ятки
Пам'ятник Олегу Кошовому розташований на площі палацу культури. На території міста знаходяться три братські могили воїнів, які загинули у роки Вітчизняної війни. В серпні 2011 року в місті Суходільську відбулось урочисте відкриття скульптури Божої Матері, яку встановили на головній площі міста у ПК імені О. Кошового. Також у 2011 році на честь воїна-інтернаціоналіста В. Ташликова була названа алея.
У місті проживають ветерани шахтарської праці, орденоносці, Почесні шахтарі.
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19 Пропущений або порожній
|title=(довідка). Процитовано 9 травня 2019. - Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1957. — № 11 (31 грудня). — С. 243.
- Карта РККА юга России, 1941
- Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1958. — № 11 (6 листопада). — С. 312.
- Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
- Список установ освіти. Архів оригіналу за 8 серпня 2012. Процитовано 30 січня 2011.
Джерела
Література
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu)
- Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 - 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. - Донецьк, 2008. - 192 c.
- Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.