Східне (Херсонський район)

Після 1917 року, у період громадянської війни і наступні десятиріччя на землі України пролилося багато людської крові. Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні переконання. Особливо важкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його провідниками у країні. Терор був тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх.

Не минула зла доля деяких жителів сіл Загорянівка та Шкуринівка.

Бульба Андрій Юхимович. Народився у 1907 році в с. Шкуринівка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Заарештований 03.07.1945 р. Звинувачення: антирадянська агітація. Військовим трибуналом 203 стрілецької дивізії 17.08.1945 р. засуджений до 10 років ВТТ з конфіскацією майна. Реабілітований 02.08.1993 р. за висновком військового прокурора Одеського військового округу.

Гавриш Олексій Платонович. Народився 10.03.1897 року в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Заарештований 17.02.1938 року. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів. Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 07.04 1938 року за ст.54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 24.05.1938 р. у м. Херсоні. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Головченко Кузьма Леонтійович. Народився 10.09.1880 року в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Заарештований 17.02.1938 р. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 07.04.1938 року за ст.54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 24.05.1938 р. у м. Херсоні. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Олійник Іван Семенович. Народився 02.12.1897 року в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського) району, українець, початкова освіта. Заарештований 17.02.1938 р. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 07.04.1938 року за ст.54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 24.05.1938 р. у м. Херсоні. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Чихун Кирило Якович. Народився 06.05.1899 року в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського) району, українець, початкова освіта. Заарештований 17.02.1938 р. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 07.04.1938 року за ст.54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 24.05.1938 р. у м. Херсоні. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Олійник Олександр Михайлович. Народився 05.06.1906 року в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Заарештований у 1938 р. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області засуджений до 10 років ВТТ. Помер у таборі 07.11.1938 р. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Пантелєєв Павло Петрович. Народився 21.12.1896 року в м. Орєхово-Зуєво Московської області (Росія), росіянин, освіта вища, проживав  с. Шкуринівка Херсонського (Білозерського)  району. Заарештований 21.03.1938 р. Звинувачення: контрреволюційна агітація, шкідництво. Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 21.04.1938 року за ст.54-7, ст.54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 27.07.1938 р. у м. Миколаєві. Реабілітований 24.12.1958 р. Президією Херсонського облсуду.

Пятько Дем'ян Семенович. Народився 01.11.1902 року в в с. Шкуринівка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Заарештований 25.02.1938 р. Звинувачення: участь в українській націоналістичній організації. Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області 23.04.1938 року за ст.54-10 ч.1, 54-7, 54-11 КК УРСР засуджений до розстрілу. Розстріляний 23.04.1938 р. у м. Херсоні. Реабілітований 17.07.1956 р. Президією Херсонського облсуду.

Серба Семен Олександрович. Народився у 1926 році в с. Загорянівка Херсонського (Білозерського) району, українець, освіта — 7 класів. Заарештований 15.10.1949 р. Звинувачення: зрада батьківщини. Військовим трибуналом в/ч № 70804 від 20.02.1950 р.  засуджений до 25 років ВТТ з конфіскацією майна. Верховним судом СРСР 28.02.1953 р. справу було повернуто на дослідування. Реабілітований 12.85.1953 р. Постановою УМВС по Херсонській області (справу закрито).

Микитась Яків Васильович,  народився 22.03.1899 року в с. Музиківка Херсонського (Білозерського)  району, українець, початкова освіта. Проживав у с. Загорянівка. Заарештований  у 1938 році. Звинувачення: участь у контрреволюційному угрупуванні куркулів. Постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області засуджений до 10 років ВТТ. Реабілітований 14.04.1959 р. Президією Херсонського облсуду.

Усі вищезазначені наші земляки були занесені до поіменного списку науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією. Херсонська область».

До архівних матеріалів, щоб відтворити справжні масштаби трагедії, додається живий голос очевидців, зокрема нарис голови виконкому Східненської сільської ради народних депутатів В. Д. Ковальчука «Хто чув про ті трагічні події…» Колишній голова сільської ради, син репресованого, Віталій Дементійович провів  велику роботу по збору матеріалів   про сталінські репресії 1930-х років.  Він з'ясував, що окрім вище зазначених репресованих жителів сіл Загорянівка та Шкуринівка, були арештовані і відбували покарання також:

-        Бульба  Яків Іванович, 05.10.1898 року народження, житель с. Шкуринівка, голова колгоспу «Червоний жовтень», арештований  26 листопада 1937 р.

-        Бульба Ілля Юхимович, 1894 р.н., коваль Шкуринівського колгоспу «Червоний жовтень». Арештований 20 лютого 1938 року.

-        Хавкун Василь Андрійович, 1896 р.н., житель села Шкуринівка. Воював  у роки громадянської війни в червоній кінноті. Потім працював трактористом від Дар'ївської МТС в Шкуринівському колгоспі «Червоний жовтень». Арештований 20 лютого 1938 року.

-        Малий Гнат Пилипович, народився 20 липня 1864 року, священик місцевої церкви. Арештований 20 лютого 1938 року, на той час йому було 71 рік.

Згідно рішення трійки при НКВС по Миколаївській області від 16 квітня 1938 року Бульба Я. І., Бульба І. Ю., Хавкун В. А. та Малий Г. П. були розстріляні 10 червня 1938 року, по всій вірогідності в місті Херсоні, де вони в той час утримувались у в'язниці.

Жителі Загорянівки Василенко Іван, Шакула Михайло Григорович, колгоспники Микитась Я. В. та Олійник А. М. були ув'язнені і відправлені у виправно-трудовий табір строком на 10 років.

Микитась Я. В. повернувся живим після Другої світової війни в 1946 році. Дружини живою він уже не побачив, а трьох дітей виростив з Килиною Стасюк, яка була в першому шлюбі з репресованим і розстріляним Стасюком Д. І.

Стасюк Дмитро Іванович, народився в 1905 році в с. Жмуча Ковельського повіту, поляк, проживав в с. Петрівка (тепер Комсомольського району м. Херсона). За професією — тесля, працював головою Шкурино-Загорянівської сільської ради. Жінка — Килина Василівна, дітей не було. 9 березня 1938 року він був арештований по сфабрикованому звинуваченню в нібито шпигунській діяльності на користь Польщі і згідно рішення особливої трійки при УНКВС  по Миколаївській області був розстріляний 10 жовтня 1938 року в м. Херсоні. Реабілітований посмертно в 1989 році.

У 1947—1953 рр. країна пережила нову репресивну кампанію, що супроводжувалася арештами. Серед арештантів був і уродженець села Загорянівка — відомий український поет, прозаїк, лауреат літературної премії імені В. Мисика  Василенко Микола Олександрович. У 1947 році з політичних мотивів арештований органами НКВС. Вирок — 10 років ув'язнення в таборах на Крайній Півночі.

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу — його битва, його перемога над нацистами. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Ямщиков Олександр Васильович  - командир відділення розвідувального взводу 312-го гвардійського стрілецького полку (109-я гвардійська стрілецька дивізія, 28-я армія,  3-й Український фронт), гвардії старшина.  Народився 17 серпня 1923 року в місті Самара в сім'ї робітника. Росіянин. Учився у залізничному технікумі. Коли розпочалася Друга світова війна, добровольцем прийшов у військкомат і, щоб попасти на фронт, приписав собі два роки.  У жовтні 1941 року був покликаний у Червону Армію, з грудня того ж року — на фронті. Молодий боєць мав хорошу фізичну підготовку, знав прийоми самбо, вільно володів німецькою мовою і незабаром був направлений в полкову розвідку. Перший раз, ще під Москвою Ямщикову удалося узяти цінного «язика» — генерала. Напередодні битви на Курській дузі захопив і доставив у свій штаб важливі військові документи противника, з яких наше командування вчасно дізналося про дислокацію гітлерівських частин та їх планах. Особливо відзначився  у боях за звільнення України весною 1944 року.  13 березня 1944 року гвардії старшина Ямщиков, знаходячись у розвідці в селі Шкурино-Загорянівка (Білозерський район Херсонської області), протитанковою гранатою підірвав штаб противника.  17 березня з групою ударом з тилу допоміг стрілецьким підрозділам визволити село Ново-Руське (Жовтневий район Миколаївської області).  За ці бої був представлений до героїчного звання. Всього до березня 1944 року за участю Ямщикова було захоплено 17 полонених.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за зразкове виконання завдань командування і проявлену мужність і героїзм у боях з німецькими загарбниками гвардії старшині Ямщикову Олександру Васильовичу  присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4400). В одному з наступних боїв був поранений. Після госпіталю на фронт більше не повернувся. Всього за час служби у розвідці він привів 23 «язика», у тому числі і декілька гітлерівських офіцерів високого рангу, що володіли дуже цінною для військових інформацією.  У лютому 1945 року після госпіталю гвардії старшина Ямщиков прибув додому.

З 1945 по 1947 рік працював при райвиконкомі Фрунзе міста Куйбишева, був інспектором відділу держзабезпечення. Потім за станом здоров'я переїхав у місто Ялту, у 1949 році — у місто Фергану (Узбекистан), де працював столяром. У 1955 році виїхав на освоєння цілини, працював столяром, інженером по техніці безпеки. У 1957 році закінчив Алмаатинський технікум підвищення кваліфікації. У 1968 році повернувся на постійне місце проживання в місто Куйбишев (нині — Самара).

До виходу на пенсію у 1970 році працював майстром управління опоряджувальних робіт.  Помер 27 жовтня 1987 року. Похований на міському кладовищі міста Самари, у 2005 році перезахоронений на Алеї Героїв. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями. У 2004 році на будинку по вулиці Толстого, де народився і жив герой, встановлена меморіальна дошка. У локомотивному депо станції Самара з 2005 року курсує іменний локомотив «Ямщиков».

    Барчук Дмитро Трифонович

Народився 18 лютого 1918 року в селі Заливанщина Калинівського району Вінницької області. Ріс у бідній багатодітній сім'ї. Рано залишився сиротою. У 1936 році був призваний до лав Червоної армії. Служив на Афгансько-Радянському кордоні в кінному дозорі. Навесні 1941 року  повинен був повертатися додому, але  не судилося. Почалась війна. Приймав участь у боях за Москву, у військових операціях в районі Волоколамського шосе під Ржевом.  

У 1944 році був тяжко поранений. Переведений до запасних військ служби МВС. Служив в Одеському окрузі в м. Миколаєві. Нагороджений бойовими медалями та орденом  Вітчизняної війни ІІ ступеня

  Гуров Микола Макарович

Народився в селі Богородицьке Миколаївської області Снігурівського району  8 січня 1924 року. Друга світова війна застала його у Москві. У 1942 році був мобілізований. Служив у 197-ому стрілковому полку, пізніше у Павлограді був зарахований до І-го танкового мехкорпусу. Визволяв міста Білорусії, Польщі.

При визволенні Берліна  отримав поранення.

Мав нагороди: медаль    «За відвагу», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», ювілейні медалі.

Єзилевич Володимир Матвійович

Народився у 1925 році в селі Чорнобаївка. У березні 1944 року був мобілізований до лав Радянської Армії. Воював у 28-ій армії 54-ої Гвардійської дивізії ІІ Білоруського фронту. Бойовий шлях почав біля Новозибково (Білорусія) і закінчив у Південній Пруссії. Після важкого поранення в ногу, перебував чотири місяці на лікуванні у госпіталі міста Уфи, після чого був демобілізований.

Мав нагороди: медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги».

Жмак Федір Іванович

Народився в 1911 році в селі Загорянівка.

Служив у 96-ій стрілковій Іловській дивізії Першого Білоруського фронту, 295-ій стрілецькій дивізії, взвод ПТР. Був поранений у 1944 році.

Мав ювілейні медалі: «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні», «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні», «50 років Збройних сил СРСР», "60 років Збройних сил СРСР.

Ісаєв Дмитро Васильович

Народився в 1918 році в Омській області. Був призваний на службу в 1938 році військкоматом Херсонського району Миколаївської області. Війну зустрів у 1941 році в Білорусії під Мінськом. Служив у 15-ій артилерійській бригаді 686-ої Гавбишської артилерійської частини. Брав участь у визволенні Варшави. Під Злобином отримав поранення.

Мав нагороди: орден Слави ІІІ ступеня, медалі: «За відвагу», «За визволення Варшави». Закінчив війну у Берліні, штурмував Рейхстаг.

На фотографії (перший зліва) Ісаєв Д. В.

Каменєв Іван Сисойович

Народився 1925 року. Війну зустрів у радгоспі «Горностаївський» Херсонського району Миколаївської облаті. Воював на ІІ Українському фронті. Був кулеметником. Звільняв  Нову Одесу, Малоолександрівку. Виконуючи визвольну місію за кордоном, служив у кавалерійських військах, звільняв Будапешт.

Іван Сисойович нагороджений орденом Слави ІІ ступеня та шістьма медалями.

Карпенко Іван Іванович

Народився в 1921 році в селі Садове. Друга світова війна застала його в Криму. Визволяв Керч, Кавказ, Феодосію, Берлін.

Мав кульове поранення. Лежав у польовому госпіталі в м. Феодосії.

Мав бойові нагороди: орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні   1941—1945 рр.».

Кушнарьов Микола Остапович

Війна Миколу Остаповича застала у білоруському селі. У віці 16 років стає партизаном.

Фашисти зібрали усіх жителів села. Тих, у кого рідні були партизанами, повели на розстріл, серед них  матір і сестру  Миколи Остаповича. Брата відправили до Німеччини.

Кушнарьову М. О. вдалося врятуватися. Після  приходу Радянської Армії, він вступає в її ряди. Дійшов до Берліна, потім воював в Японії.

Брат Володя доїхав тим страшним поїздом до Вільнюса, де його всиновила сім'я литовців. І тільки через 30 років брати зустрілися.

Нагороджений медаллю  «За взяття Кенігсбергу», орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Чим далі відходить у минуле образ війни, тим повніше постає подвиг наших батьків і дідів, усіх, хто виніс тягар воєнного лихоліття, хто покрив себе славою у смертельному двобої.

А нашим моральним обов'язком є збереження духовної єдності з поколінням, для якого патріотизм, любов до рідного краю були не просто словами, а найвищим ціннісним мірилом.

Вічна слава героям, які пройшли дорогами війни, здобули перемогу для майбутніх поколінь. Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Обеліск Слави в селі Загорянівка

Обеліск збудовано в 1967 році як символ вічної слави  воїнам, полеглим на  фронтах Другої світової війни.

Восени 1966 року на сходці жителів сіл Шкуринівки і Загорянівки було вирішено увіковічити пам'ять про  односельчан, які загинули у боротьбі з німецькими загарбниками.

Кошти на будівництво обеліска було надано керівництвом радгоспу, який очолював на той час Чубуков Олексій Костянтинович.

У нижній частині тумби обеліска (зі східної його сторони) замурували лист-послання нащадкам  2017 року, який написав голова сільської ради Сіренко  Василь Григорович.

Відкриття обеліска відбулося 7 листопада 1967 року. На відкритті було присутнє майже все доросле населення сіл, молодь, учні школи.  Зі словами вдячності виступили голова виконкому сільської ради Сіренко В. Г., директор радгоспу Чубуков О. К., директор школи Трибушний С. Р.

Капсулу зі зверненням до нащадків дістали у 2017 році і прочитали під час святкування 158-ї річниці села Загорянівка. Лист з минулого знаходиться у музеї  бібліотеки с. Загорянівка.

У 1957 році було зведено пам'ятник над могилою, у якій захоронені п'ять полеглих воїнів-визволителів сіл Загорянівки і Шкуринівки.  Місце їх першого поховання -  братська  могила на кладовищі  с. Шкуринівка, а потім останки загиблих героїв були перенесені у с. Східне, де і споруджено цей пам'ятник.  Відомі їх прізвища та  імена: Безчетний Григорій Панфілович, Віщунов Борис Олексійович, Старих Василь Дмитрович, Тютюнник Микола Семенович, Швець Іван Іванович.

Відкриття пам'ятника відбулося 7 листопада 1957 року.

Пам'ятник  воїнам-визволителям у селі Шкуринівка

На кладовищі села Шкуринівка стояв камінний хрест на могилі воїнів, що загинули під час його визволення. Але імена їх ніхто не знав. Очевидець поховання Ісаєв Петро Костянтинович згадував: «Ми поховали їх на схилі Східненського пагорба, щоб вони першими зустрічали вранці сонечко».

Багато років не могли установити імена загиблих. Проте до 60-річчя Перемоги писалася обласна Книга Пам'яті. Було піднято архіви військового госпіталю, який знаходився у селі Федорівка. І тільки тоді було установлено імена загиблих.

Учитель української мови та літератури Соболь Марія Олександрівна разом зі своїми учнями звернулися до голови Херсонського обласного відділу фонду соціальних гарантій військовослужбовців і ветеранів Збройних Сил України полковника Колобова  Михайла Степановича  та депутата Верховної Ради України Демьохіна  Володимира  Анатолійовича з проханням   посприяти встановленню пам'ятника загиблим солдатам.

Тепер ми знаємо своїх визволителів, це:

• Пишенко Афанасій Харитонович, 1911 року народження, уродженець Алтайського краю, Молотовського району, села Бухинського. Він був молодшим лейтенантом, командиром кулеметного взводу 263 гвардійського стрілкового полку, 86 гвардійської дивізії.
• Супрунов Григорій, 1912 року народження, уродженець Ростовської області, села Завітне. Він був стрілком 306 гвардійського стрілкового полку.

Афганська війна 1979—1989 рр.

Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок, що несуть визволення народу Афганістану, що йдуть не воювати, а захищати.

Серед тих, хто виконував інтернаціональний обов'язок в Афганістані, були і наші земляки. Їм випав щасливий квиток — залишитися живими і повернутися до рідних домівок. Вони краще за інших розуміють цінність людського життя і сутність мирного існування.

Одним із перших воїнів-афганців був Осауленко Микола Пилипович, житель с. Шкуринівка, призваний у грудні 1979 року. Згадує про ті події неохоче. Микола Пилипович за сумлінну, зразкову службу нагороджений медалями, відзнаками.

Скрипник Роман Васильович  був призваний до лав Радянської армії навесні 1980 р. Службу розпочав у м. Тамбові, а в листопаді 1980 р. у складі військової частини 19888 був відправлений до Афганістану для проходження подальшої служби.

Нагороджений медалями «Воїну-інтернаціоналісту», «Захиснику Вітчизни».

Моціяко Ігор Васильович народився в с. Східне. Після двомісячної підготовки в Узбекистані був відправлений до Афганістану (1985—1987 рр.).

Нагороджений нагрудним знаком «Воїну-інтернаціоналісту», медалями «За бойові заслуги», «От благодарного афганского народа».

Мизгала Олександр Михайлович призивався до лав Радянської армії. Після декількох місяців підготовки у навчальній частині  був направлений в Афганістан (1987—1989).Нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни.

Грізного 1941  колишні учні  школи стали на захист Вітчизни  і  76 з них не повернулися до рідних осель. Чотири роки війни перекреслили долі багатьох дітей: хто залишився сиротою, хто відчував себе „переростком“ і не повернувся пізніше до навчання.  Діти ще не знають: наступного вересня школа не відчинить перед ними двері  і у графі про освіту доведеться писати „4 класи“, але все життя вони тепло згадуватимуть свою першу вчительку.

З вересня  1944 року школа знову покликала до себе.  На щастя, війна не зруйнувала її приміщення. Умови  навчання були нелегкими: не вистачало зошитів, підручників; благенько одягнуті діти не завжди навіть мали взуття. Але директори  післявоєнного часу  Шевченко Василь Юхимович, Курнаков Сергій Васильович, Лопаєнко Михайло Терентійович, педагогічний колектив та  технічний персонал докладали усіх зусиль, щоб учні отримували хороші знання, навчалися  у теплих класах.

Життя налагоджувалося. Школа випускала у світ своїх юних вихованців від яких залежали  відродження і розквіт країни. Пізніше їх назвуть „дітьми війни“.

Школа росла. До неї стали приходити учні з сусідніх сіл Миколаївської області, навколишніх — Херсонської: Східного, Петрівки, Богданівки. Збільшилася чисельність школярів, сформувався діяльний, авторитетний педагогічний колектив, очолений Білявцевим Федором  Карповичем.

Серба Олена Іларіонівна, вчителька-пенсіонерка, згадує про ті часи так: »15 серпня 1952 року я прийшла пішки в Загорянівську семирічну школу, щоб викладати математику. Весь вересень і до середини жовтня учні допомагали колгоспу «Мічурін». Школа працювала з 8.00.  до 18.00.  у дві зміни, бо мала всього п'ять класних кімнат, а учнів до 50-ти у 5,6,7 класах. Опалення пічне — кураєм, освітлення — гасовими лампами. Учні окремих класів навчалися в сусідньому сільському будиночку. Недалеко від школи був інтернат для дітей із віддалених сіл, їдальня."

З травня 1953 року спільними зусиллями  батьків, учителів, дітей почалося будівництво  ще одного приміщення школи.

Умови життя педагогів були непростими: відсутність учительських квартир, куток у кімнаті, де жили й господарі. Велика частина заробітної плати йшла на харчування, житло.

Незважаючи на це, шкільне життя йшло бурхливо. Учителі разом з дітьми організовували зустрічі, концерти на фермах, у майстернях, на току, в клубі, читали лекції.

Про них, подвижників 50-х, залишилися світлі спогади не в одного покоління учнів.

Завуч школи Ткач Марія Іванівна — людина беззавітно віддана своїй праці, вимогливий і справедливий учитель, прекрасний знавець рідної мови

Географ Ольга Мефодіївна Москаленко всю свою відпустку присвячувала дітям, подорожуючи з ними до Москви, Молдавії, Білорусії, Прибалтики.

Біолог  Біла Ніна Яківна  жила разом зі своїми учнями у світі гербаріїв, свят урожаю, птахів.                                        

Знавцями російської мови та літератури були учні П'ятько Марії Григорівни.

Не один рік працювало у Загорянівській СШ подружжя Голубенків — Василя Григоровича, учителя фізичної культури, та Раїси Василівни, учителя російської мови та літератури.

Навчала дітей фізиці чарівна, чуйна, високоінтелігентна  Цекова Людмила Григорівна

Виховувала у школярів любов до історії ерудована, вимоглива Абрамсон Майя Олександрівна.

Ґрунтовні  знання отримували учні  Лещенко Галини Кирилівни, прекрасного математика, гуманного і принципового вчителя.

Бездоганно володів німецькою мовою і передавав свої знання дітям Тупіцин Макар Корнійович.

Незабутніми були уроки вчителя математики Серби Олени Іларіонівни, людини з поетичними здібностями, здатністю заглянути в душу дитини.

Прекрасним організатор виховної роботи, біологом, спеціалістом своєї справи була  Біленко Клавдія Наумівна.

Яскравими літерами вписані в історію Загорянівської середньої школи  імена учителів, професійна діяльність яких  залишається світлим спомином у пам'яті багатьох випускників: Курнакової Г. О.,  Деркач М. З.,            Олійник М. К., Феноти С. В.,  Меркуш С. О., Мальченка І. О.,  Накидайло Н. М., Грагер Г. Й., Бережної В. Г., Гавриш М. О., Кузнєцова В. С., Миронова В. Г., Новицької М. С.,  Білої Л. О., Рибалка А. А., Бугай О. С., Єльшиної Л. Я., Лавро К. Г., Рукман Л. С., Герасименко Л. О., Карпуся М. П., Курдило Г. М., Чабанюк В. Ф.,  Бестюка І. І.

Очолював педагогічний колектив у 1957—1975 рр.  Трибушний Семен Радіонович. Талановитий учитель хімії, принциповий, енергійний директор, учорашній фронтовик, що знав ціну життю.

За післявоєнні роки біля школи виріс чудовий абрикосовий сад. Відцвітав він і плодоносив, виростали, набиралися знань і вилітали в життя нові і нові покоління.

З 1957 року школа набула статусу середньої. У 1959 році вона випустила зі своїх  стін 16 учнів 10 класу.

Час диктував своє. Зводилися нові школи у сусідніх селах, куди перейшла частина учнів.

Одночасно розбудовувалася центральна садиба радгоспу «Східний», з якої до Загорянівки потрібно було підвозити 198 школярів. Постало питання будівництва школи. Безпосередню ініціативу  у цьому виявив директор радгоспу Ковальчук В. Д. Він  домігся у Білозерського  райкому партії  дозволу на будівництво. Немала  заслуга у цій справі передової доярки господарства, депутата облради Базюк А. І., яка піднімала це  питання в   обкомі Компартії України. У 1974 році розпочалося спорудження школи.

1 вересня 1976 року нова школа гостинно відкрила двері учням із Загорянівки та Східного.

Відкриття було урочистим.  Секретар Білозерського райкому партії Вихров Г. І.,  виступаючи на святі, підкреслив пряму заслугу Ковальчука В. Д. у зведенні цієї прекрасної будівлі.

Класоводом 1-го класу у новому приміщенні стала Гриб Раїса Дмитрівна, а класним керівником випускного класу був Гмиря Валерій Іванович.

Назву «Загорянівська»  школа зберігала  до 1995 року.

Маковецький Юрій Григорович, очоливши Загорянівську середню школу у 1975 році, продовжив директорування  у с. Східному до 1982 року.  Молодий, енергійний, талановитий організатор, він дбав про матеріальне забезпечення школи, творчу атмосферу в учительському колективі.

Наступним директором став Бетін Віктор Іванович (1982—1984 рр.) — людина з гострим розумом і розвинутим почуттям відповідальності.

Його змінив Касьяненко Віктор Петрович (1984—1986 рр.) — спокійний, врівноважений, надзвичайно людяний, прекрасний знавець історії.

Енергійною, принциповою, цілеспрямованою зарекомендувала себе на директорській посаді Соболь Марина Олександрівна (1886—1988 рр.).

Великим реформатором, людиною широкої  душі, блискучим фізиком залишився в історії школи Нагін Василь Якович (1988—1993 рр.).

У 1993—2008 рр. директором школи працювала ділова, дипломатична Кирилюк Віра Миколаївна.                           

У 2008—2020 рр. керувала школою творча, з науковим підходом до організації освітнього процесу Місюра Аліна Миколаївна.

У 2020 році школу очолила  доцент, кандидат наук, фахівець у галузі менеджменту Осадчук Ірина Віталіївна.

Учитель трудового навчання Гриб В. С. — майстер своєї справи, умілими  руками  якого прикрашено  не один кабінет.

Учитель біології Черниш З. П. — ентузіаст, енергійний організатор туристичних походів, дбайливий завідувач кабінету.

Учитель географії  Уродливець І. М. -  освічений, пунктуальний, відданий своїй професії, прихильник театрального мистецтва.

Учитель Шатохіна С. Г. — прекрасний  математик і тонкий лірик, інтелект і почуття гумору якої захоплювали учнів.

Учитель української мови, літератури Уродливець Н. М. — взірець  професійної гідності і честі, сумлінності і відповідальності, берегиня українського слова.

Учитель російської мови, літератури Кирилюк В. М. — педагог, наділений організаторськими здібностями, любов'ю до музичного мистецтва.

Учитель фізичної культури Демидов М. І. — енергійна, життєлюбна людина, що уміє запалити  учнів своїм оптимізмом.

Учитель української мови та літератури Соболь М. О. –  висококваліфікований спеціаліст, ерудований педагог, творча особистість.

Учитель трудового навчання Боровський П. Ф. — технічно обдарований фахівець, глибокий знавець свого предмета.

Більше трьох десятиліть випроводжає школа в життєву дорогу своїх вихованців, і несуть вони у серцях  пам'ять про наставників-учителів. Незабутні їх імена в історії школи: організатора  Плахотнік В. І., заступників  директора з навчально-виховної роботи Піддубенка В. Г.,  Осадчук І. В., учителів російської мови, літератури  Маковецької Г. О., Артеменка В. В., початкових класів Неустроєвої С. В., Борецької Н. Я., біології  Брушковської В. І.,  фізики Цигульської  І. О., Проців І. М., історії  Потоцького О. М., ДПЮ Усенка М. М., Кравченка І. В., української мови, літератури Кочергіної М. П., німецької мови Колесової С. С., обслуговуючої праці Мазуренко А. П., вихователя Кривенко Д. І., лаборанта Олійник В. М.,   піонервожатої  Неннової В. Г., соціального педагога Шевченко Л. М.

50 % учительського колективу комунального закладу «Східненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Музиківська сільська ради Білозерської районної ради Херсонської області» — її випускники. Постійно зростає якісний склад.

У школі забезпечені оптимальні умови для творчої праці учителя та учня, апробуються та  впроваджуються інноваційні методи навчання та виховання, ведеться експериментальна та проєктна діяльність, широко застосовуються інформаційно-комп'ютерні технології навчання.

Навчальний заклад керується інтересами і потребами дітей, прагне стати осередком, де школярі не лише вчаться, а й відбуваються як особистості, живуть повноцінним, духовним життям.

Здобувачі освіти є призерами предметних олімпіад, творчих конкурсів, спортивних змагань районного та обласного рівнів.

Різними життєвими дорогами розійшлися колишні учні. Невпинно плине  час, а в історії школи свято бережуться їхні імена та справи.

Кадрові військові часу війни: Сіренко В. Г., Сіренко М. Г., Сорока І. П., фронтова медсестра — Сорока-Толстоп'ятова М. А.; мирного часу: Жмак В. Ф., Чихун В. І., Шост М. П.; слідчий — Микитась М. О.; капітан Балтійського флоту — Шевченко К. Д.

Відомий на  Херсонщині поет — Василенко М. О. Журналісткою міжнародного рівня стала  Олійник А. П.  Басенко О. С. -  поет, позаштатний кореспондент «Південної правди».

Посаду директора Харківського авіаційного заводу ім. Т. Г. Шевченка обіймав Тищенко М.Г.

Уславлені трудівники сільськогосподарської праці, відзначені орденом Трудового Червоного Прапора: Сорока В. В., Серба О. І., Олійник М. С.

Старший науковий співробітник НПО Південної морської геології Гавдан М. М.

Інженером в інституті Патона працював Каплюченко М.Головою  Скадовської райдержадміністрації був Гончарський І. Л., нині директор Скадовського технікуму Херсонського аграрного університету. Викладачем Херсонського аграрного університету працювала кандидат сільськогосподарських наук, доцент  кафедри менеджменту та маркетингу Осадчук І. В.

Директором Херсонського відділення АТ «ТАСКОМБАНК» працює Соболь О. А.

Золота скарбниця школи

Яскраву пам'ять про себе в історії школи залишили її медалісти:

Бутенко Валентина Василівна,

Сорока Надія Миколаївна,

Онча Віра Михайлівна,

Краснокуцька Ганна Федорівна,

Іванова Валентина Миколаївна,

Басенко Світлана Семенівна,

Ковальчук Ірина Віталіївна,

Лисенко Лілія Миколаївна,

Роман Олександр Іванович,

Педченко Тетяна Василівна

Соболь Олександр Анатолійович,

Соболь Микола Анатолійович,

Мацула Мар'ян Богданович.

Не злічити вчителів, лікарів, інженерів, шанованих людей-трудівників, які колись закінчили школу, а тепер  дарують знання, охороняють здоров'я, створюють добробут у державі.