Сільвія Піналь

Народилась 12 вересня 1931 року у місті Гуаймас в мексиканському штаті Сонора. Коли їй було п'ять років її мати Луїса Ідальго Агілар вийшла заміж за журналіста Луїса Піналя, в якого було три дочки від попереднього шлюбу й який вдочерив Сільвію (зі своїм біологічним батьком — диригентом Мосесом Паскелем, вона познайомилася лише в 11 років). Родина мешкала в Акапулько та Монтерреї, згодом осіла в Мехіко. У 14 років Сільвія навчилася друкувати й почала працювати секретаркою в різних фірмах, одночасно беручи уроки вокалу та акторської майстерності.

На театральній сцені з 1948 року. У кіно дебютувала у 1949 році в другорядній ролі у фільмі «Бамба» Мігеля Контрераса Торреса. Справжній успіх принесли ролі у фільмах «Швейцар» (1950) з Кантінфласом та «Незнайомець на сходах» (1954) з Артуро де Кордова. У 1955 році отримала премію Арієль за роль у фільмі «Пристрасне безумство».

Міжнародну славу принесли ролі у фільмах Луїса Бунюеля «Вірідіана» (1961, Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю), «Ангел-винищувач» (1962) та «Симеон Пустельник» (1965). Піналь також була однією з кандидаток на головну роль у «Щоденнику покоївки», та французькі продюсери врешті обрали Жанну Моро[4].

У 1960-х багато знімалася в Мексиці. У 1967 році зіграла в голлівудський стрічці «Акула!» з Бертом Рейнольдсом, а в 1968-му — у фільмі «Гармати Сан-Себастьяна», де її партнерами стали Чарльз Бронсон та Ентоні Квінн. У 1970-х роках та на початку 1980-х багато знімалася в Іспанії, Італії та Аргентині.

У 1980-х працювала майже виключно на телебаченні — як акторка та продюсер теленовел. У цей час вступила до Інституційно-революційної партії й почала займатися політикою. Була обрана депутатом Конгресу Мексики (1991—1994), а згодом — сенатором Конгресу та членом Асамблеї (1998—2000). На цих посадах Піналь займала активну позицію у сфері культури та захисту прав жінок. У 2010—2014 роках Сільвія Піналь займала посаду генерального секретаря Національної асоціації акторів Мексики[5].

У 1986 році Піналь стала продюсером та ведучою телепрограми «Жінка, випадки з реального життя», яка зазнала великого успіху та протрималася в ефірі понад 20 років (1986—2007). Шоу транслювалося в Мексиці, Іспанії, Італії та країнах Латинської Америки.

У 1988 році акторка заснувала Театр Сільвії Піналь, репертуар якого складає в основному музична комедія, в якому грала у мексиканських версіях мюзиклів «Гелло, Доллі!», «Мейм» та «Циганка» (в останньому її партнеркою була її дочка Алехандра Гусман)[6].

У 2015 році Сільвія Піналь видала автобіографічну книгу «Esta soy yo»[7]. Її портрети малювали Дієго Рівера та Освальдо Гуаясамін. У 2019 році телекомпанія Televisa випустила телесеріал «Сільвія Піналь перед вами», заснований на біографії акторки, з Ітаті Кантораль у головній ролі[8].

Сільвія Піналь чотири рази виходила заміж, усі чотири шлюби закінчилися розлученням:

• 1947—1952 — Рафаель Банкельс, актор та режисер. Їхня дочка Сільвія Паскель (нар. 1950) також успішна акторка.
• 1961—1967 — Густаво Алатрісте, кінопродюсер. Їхня дочка Вірідіана Алатрісте (1963—1982), яка також стала акторкою, трагічно загинула в автомобільній аварії у віці 19 років (на той час вони разом з матір'ю виконували головні ролі в успішній теленовелі «Завтра настане весна», продюсером якої також була Піналь)[9].
• 1967—1976 — Енріке Гусман, співак та актор. Подружжя мало на телебаченні власне музичне телешоу «Сільвія та Енріке» (1968—1972). У пари народились дочка та син — співачка Алехандра Гусман (нар. 1968) та композитор Луїс Енріке Гусман (нар. 1970).
• 1981—1995 — Туліо Ернандес Гомес, політичний діяч, губернатор штату Тласкала. У якості його дружини Піналь виконувала обов'язки першої леді цього штату з 1981-го по 1987 роки, й саме тоді почала займатися політикою.

Також у різні роки акторка мала романи з акторами Омаром Шарифом, Педро Інфанте, Ренато Сальваторі та підприємцем Еміліо Азкар'яга Мільмо[10].

З часом Сільвія Піналь стала засновницею відомої акторської династії. Її старша онука Стефані Салас (дочка Сільвії) — акторка та співачка. Онука Фріда Софія (дочка Алехандри) також розпочала музичну кар'єру. Правнучки Мішель Салас та Каміла Валеро (доньки Стефані) — модель та акторка відповідно[11].

Арієль

• 1957 — Найкраща акторка (Пристрасне безумство).
• 1958 — Найкраща акторка (Милий ворог).
• 2008 — Золотий Аріель (за досягнення всього життя).

Срібна богиня

• 1965 — Спеціальний приз за роботу за кордоном.
• 1966 — Найкраща акторка (Круки в траурі).
• 1978 — Найкраща акторка (Божественні слова).

TVyNovelas Awards

• 1983 — Найкраща акторка (Завтра настане весна).
• 2001 — Найкраща драматична програма (Жінка, випадки з реального життя).
• 2002 — Найкраща драматична програма (Жінка, випадки з реального життя).
• 2018 — Найкраща роль у виконанні заслуженої акторки (Мій чоловік має сім’ю).

У 2002 році в парку Лос-Венадос (Мехіко) було відкрито статую Сільвії Піналь роботи Рікардо Понзанеллі[12].

У 2006 році Сільвія Піналь була нагороджена Орденом Ізабелли Католички — за культурний внесок у світ кіно[13].

У 2016 році Академія кінематографічних мистецтв і наук у Голлівуді обрала Сільвію Піналь одним зі своїх членів на знак визнання її довгої кар'єри та внеску в міжнародну кіноіндустрію[14].

Сільвія Піналь на сайті IMDb (англ.)