Табір

Військові теоретики Візантії радили будувати прямокутний табір з ровом та валом по периметру і «вовчими ямами» за валом. Слов'яни (давні) в 7—8 ст. влаштовували свої табори на височині, захищаючи їх возами, «вовчими ямами» та земляними перешкодами. У Київській Русі ставили укріплені валами чи частоколом «остроги» та «осіки» або огороджували табір щитами. Такі військові табори могли використовувати для захисту війська під час бою (див. Калка, битва на річці 1223). Середньовічні кочовики влаштовували круглі у плані табори зі зв'язаних возів. Монголи ставили неукріплені військові табори на пагорбах, але залишали нерозсідланими половину коней та використовували кінні патрулі й систему сигнальних багать.

Гусити в Чехії будували табори з великих возів, вкопаних у землю — вагенбурги. У Російській державі на місцях зупинки армії будували «остроги», укріплені ровом і валом із частоколом. У війську Речі Посполитої в ролі укріпленого табору часто виступали поєднані між собою вози. Українські козаки також оточували табір возами, з'єднаними мотузками чи ланцюгами, за необхідності вози прикопували землею. Залишки козацьких таборів, укріплених валами, виявлені, зокрема, біля с. Пляшева (Радивилівського р-ну Рівненської обл.) та біля с. Плоска (Дубнівського р-ну Рівненської обл.). У 16—17 ст. активно використовувалися, у тому числі в Україні, укріплені обози (вагенбурги, гуляй-городи), що захищали військо як під час маршів, так і в бою. Розвиток вогнепальної зброї в 17—18 ст. дав новий поштовх розвиткові укріплених військ. таборів. Вони оснащувалися товстими насипами для захисту від гранат і артилерії, мали позиції для фронтального та перехресного вогню, були захищені артилерією та стали необхідним елементом підготовки будь-якого бою. Наприклад, Полтавська битва 1709 відбулася біля російського табору, укріпленого валами і ровами, та побудованих неподалік редутів. Укріплені подібним чином табори використовувалися й під час бойових дій протягом 18—19 ст., коли військові табори ставали потужними фортецями для оборони багатотисячних армій.

У 19—20 ст. для нетривалих зупинок у полі ставили також неукріплені біваки просто неба. Для розміщення в біваку солдати носили із собою складені намети. Порядок побудови, структура та охорона таких військових таборів окреслювалися статутами армій. Улітку військові частини розміщувалися в літніх польових таборах, де займалися бойовою підготовкою (на зиму вони, як правило, квартирували в містах). Такі табори включали стрільбище, плац, церкву, господарські будівлі, офіцерські бараки та наметове містечко для солдатів. Під час Першої світової війни з появою авіаційної розвідки військові табори втратили правильну чотирикутну форму, щоб унеможливити супротивнику встановити чисельність війська. Військові табори просто неба продовжують застосовувати під час бойових дій та навчань і в 21 ст.