Тадеуш Войцеховський

Тадеуш Войцеховський (пол. Tadeusz Wojciechowski; 13 червня 1838, Краків 21 листопада 1919, Львів) — польський історик, професор і ректор Львівського університету (1894—1895), співзасновник і голова польського Історичного товариства у Львові, член Академії знань. Спеціаліст з історії Польщі періоду раннього Середньовіччя. Кавалер Ордена Залізної Корони ІІІ ступеня (1898)[1].

Тадеуш Войцеховський
Tadeusz Wojciechowski
Тадеуш Войцеховський, 1881
Тадеуш Войцеховський, 1881
Народився 13 червня 1838(1838-06-13)
м. Краків
Помер 21 листопада 1919(1919-11-21) (81 рік)
м. Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Країна  Польща
Національність поляк
Діяльність історик, викладач університету, політик, медієвіст
Alma mater Ягеллонський університет, Віденський університет
Галузь історія
Заклад Львівський університет
Посада ректор Львівського університету (18941895)
Звання професор
Ступінь доктор філософії
Членство Академія знаньd
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня

 Тадеуш Войцеховський у Вікісховищі

Життєпис

Тадеуш Войцеховський походив з Кракова, його батьки були власниками кам'яниці і належали до середнього міщанства. У 1854 році закінчив гімназію св. Анни. Після двох років правничих студій і двох років історичних в Ягеллонському університеті, які завершив у 1858 році і на філософському факультеті Віденського університету (1859—1860), у 1865 році отримав докторський ступінь з філософії (після невдалої спроби в 1860/1861 році). У період Січневого повстання (1863—1864) півроку перебував у в'язниці через звинувачення в конспіративній діяльності. У 1867 році став працівником Ягеллонської бібліотеки, де працював до 1875 року, тобто до свого переїзду до Львова. У 1873 році був кандидатом на кафедру історії Австрії в Ягеллонському університеті, яку остаточно зайняв Станіслав Смолька, кандидат від станчиків.

У 1883—1907 роках — професор (1894—1895 роках — ректор) Львівського університету. Від 1909 року член австрійської Палати панів.

Помер у Львові 21 листопада 1919 року, похований на Личаківському цвинтарі.

Науковий доробок

Історичним працям Войцеховського характерний критичний та аналітичний підхід. Широко використовував топоніміку для реконструкції процесу колонізації Малопольщі в ранньому Середньовіччі. Описував пам'ятки сакрального мистецтва, працював над упорядкуванням ранньоп'ястівських легенд; за критичний підхід до житія св. Станіслава, а зокрема до конфлікту єпископа з королем, був гостро критикований колами, наближеними до Церкви.

Автор таких праць:

  • «Chrobacja, rozbiór starożytności słowiańskich» (1873),
  • «O Rocznikach polskich X—XV wieku» (1880),
  • «O Kazimierzu Mnichu» (1881),
  • «O życiu i pismach Wincentego z Kielc» (1881),
  • «Co to jest historia i po co się jej uczymy» (1881),
  • «Podział i zakres dziejów polskich» (1884),
  • «O powtórnej elekcji Stanisława Leszczyńskiego w r. 1733 (Charakterystyka rządów Augusta II)» (1887),
  • «Co Al Bekri opowiadał o Słowianach i ich sąsiadach» (1887),
  • «Bonifatius der Apostel der Deutschen und die Slaven-apostel Konstantinus (Cyrillus) und Methodius» (1888),
  • «O Piaście i piaście» (1895),
  • «Kościół katedralny w Krakowie» (1899),
  • «Eremici reguły św. Romualda, czyli benedyktyni włoscy w Polsce XI wieku» (1902),
  • «Najdawniejszy znany obecnie polski akt książęcy z r. 1081—1086» (1902),
  • «Szkice historyczne XI wieku» (1904),
  • «Plemię Kadłubka» (1909).

Примітки

  1. Odznaczenia jubileuszowe // Nowa Reforma, Nr 277 z 3 grudnia 1898. — S. 5.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.