Тай (народ)
Таї[2] (тай[3]) (самоназва tho — «людина»; в'єт. Người Tày) — народ групи таї у В'єтнамі. Включає народності пазі (в'єт. Pa dí), тхо (в'єт. Thổ), нган (в'єт. Ngạn), фен (в'єт. Phén), тхулао (в'єт. Thu Lao) та інші.
| Тай | |
|---|---|
| Ареал | північно-східний В'єтнам: Лангшон, Каобанг, Баккан, Тхайнгуєн, Куангнінь, а також Бакнінь і Бакзянг |
| Мова | тхо |
| Релігія | буддизм, анімізм, даосизм[1] |
Чисельність близько 1,5 млн осіб (друге місце після в'єтів). Поширені на північному сході В'єтнаму, на схід від річки Хонгха, в провінціях Лангшон, Каобанг, Баккан, Тхайнгуєн, Куангнінь, а також в деяких повітах провінцій Бакнінь і Бакзянг.
Розселення
Предки тайських народів, які жили в II—I тис. до н. е. на південь від долини річки Янцзи, поступово мігрували на південь, до III століття н. е. досягли території В'єтнаму. Розселення тайських народів йшло двома шляхами: з провінції Юньнань по долині Хонгха в північно-західний В'єтнам і з провінції Гуандун і Гуансі в північно-східний В'єтнам. (Єгорунін 1999:509).
Мова
Основна мова — тхо, близька до південночжуанської мови і мови нонг (нунг). Разом з ними утворює тхо-південночжуанську підгрупу північно-центральної групи тайських мов. Розмовляють також в'єтнамською мовою . (Єгорунін 1999: 509).
Традиційні заняття
Сільське господарство
Основне заняття — орне поливне землеробство і садівництво (рис, кукурудза, батат, маніок, овочі і фрукти: банани, персики, груші тощо; технічні культури — кориця, аніс, тютюн, бавовна). Розвинене шовківництво .
У долинах і на схилах навколишніх гір поширене поливне землеробство. На терасові поля (жуонг) вода подається з річок, що протікають у долинах, за допомогою систем водопідіймальних споруд, або шляхом відведення води по бамбукових трубах і канавах з гірських струмків, що беруть початок вище від терас. В останні роки все більшого поширення набуває трисезонна обробка земель і вирощування рису сорту нам ніть.
Сільськогосподарські знаряддя мало відрізняються від в'єтських. Для обрушування рису тай здавна використовують силу поточної води, встановлюючи на річках водяні колеса. (Толстов 1966: 130).
Тваринництво
Друге місце за значенням у господарстві тай займає тваринництво. Вони розводять буйволів, биків, свиней, курей, гусей і коней. Якщо буйволи є майже в кожному господарстві, то коней використовують лише для транспортних цілей. (Толстов 1966: 130).
Рибальство
Рибальство поширене у тай, що живуть уздовж берегів річок. Вони ловлять рибу переважно індивідуально, і рідше колективно — встановлюючи загати. Способів рибного лову багато, більшість схожі на в'єтські. (Толстов 1966: 130).
Полювання
Коли зріє врожай, тай полюють на різних тварин: на кабанів, оленів, мавп тощо. Переважає облавне полювання на великих тварин, коли збираються майже всі дорослі чоловіки села. Здобич ділять порівну між усіма учасниками полювання, а голову віддають тому, хто перший завдав тварині смертельну рану. У непромисловому полюванні на мавп, що спустошують поля, активну участь беруть діти, що знищують їх із самострілів. (Толстов 1966: 130).
Ремесла
У тай широко розвинене використання природних багатств: заготівля деревини і дров, ротангу і бамбуку, бульб кунау[прояснити], дикого кардамону, зерна якого широко використовуються в медицині, шелак тощо. Розвинені ремесла, домашні та кустарні промисли — плетіння з бамбука і ротангу різних предметів домашнього вжитку, ковальське, також розвинене маслробство і цукроваріння. Але головне значення все ж надається ткацтву й прядінню. Майже в кожній родині у тай є свій ткацький верстат, і цей народ здатний забезпечувати бавовняними тканинами не тільки себе, але й сусідні народи. Тайська парча і вишиті тканини користуються великим попитом. (Толстов 1966: 130).
Житло
Поселення тай (бан) від 20-25 будинків до 60-70 розташовуються на берегах річок і струмків, схилах пагорбів, зручних для обробки земель, уздовж доріг, а головний фасад житла зазвичай орієнтують на долини. Прямокутні будинки на палях, просторі, до 100 кв. м., серед зелені або бамбукової огорожі, яка оточує все село. Лише в районах зіткнення з китайцями і в'єтами можна побачити прості наземні будинки, на будівництво яких йде менше витрат і часу. На підлозі настил з розщеплених стовбурів бамбуку, стіни також сплетені з бамбуку: невеликих смуг з маленькими квадратними віконними прорізами.
Часто тай обходяться без «кімнатних» перегородок, умовно розділяючи будинок на дві половини; ближче до кута, де розташований вівтар предків, сплять батьки, потім неодружені сини і незаміжні дочки і, нарешті, в протилежному кінці — одружений син з родиною. Сплять на матах, головами до головного фасаду будинку, поперек бамбукового настилу.
У приміщенні, як правило, є два вогнища: на одному готують їжу для сім'ї, на іншому — для гостей. Вогнище виглядає як залізна тринога, що стоїть на квадратній глиняній опоці. До будинку прилягає майданчик, обмежений різними господарськими будівлями, городом і невеликим фруктовим садом. Комора, хлів, курник зроблені з дощок бамбуку, стоять на землі, а в господарствах, де немає хліва, худобу та птицю на ніч заганяють у споруджені під будинком спеціальні загони. (Толстов 1966: 130).
Побут
Жіночий та чоловічий одяг складається з сорочки без коміра, довгої куртки і штанів темно-синього кольору (у жінок — пряма спідниця), у свята одягають білі куртки, тому тай називають «канн шлиа кхао» — «люди, що носять білу куртку». Жінки також носили головну пов'язку чорного кольору, на кінцях прикрашену кольоровою вишивкою, безліч срібних прикрас. (Цветов 1976: 131). Їжа — переважно рис, риба, овочі, рідше м'ясо. Варять рис на парі в складаній посудині (мо нинг) і займає це досить багато часу. Зварений висипаний на кругле дерев'яне блюдо рис їдять лівою рукою, а приправи — м'ясо, рибу й овочі, нарізані досить дрібно, їдять правою рукою за допомогою паличок. (Парнікель 2001: 48).
Шлюб і сім'я
У минулому у тай побутували сильні пережитки патріархальних відносин, коли глава сім'ї — батько або старший брат — мав величезну владу над іншими членами сім'ї, а жінки були в приниженому становищі. Так їм заборонялося сидіти з чоловіками за одним столом і їсти з одного блюда.
Під час поділу майна старший син зазвичай отримував ділянку землі, дохід з якої йшов на утримання його батьків, а після їх смерті — на відправлення культу предків . Плюс до цього, він отримував свою частку.
До сих пір у тай ще зустрічаються такі сім'ї, де батьки і сім'ї одружених синів живуть в одному будинку, працюючи і споживаючи під одним дахом. Чоловік з дружиною можуть мати лише невелику ділянку для городу, доходи з якого йдуть на їх особисті потреби.
Серед поміщиків і багатих селян були нерідкі випадки багатоженства: чоловік повинен був або заплатити за дружину викуп, або відпрацювати тривалий термін у сім'ї її батьків (від 6 до 12 років). За відсутності синів зять зобов'язаний перейти в будинок батьків дружини, де він буде не тільки допомагати їм, але й зобов'язаний продовжити їхній рід, отримуючи їхнє прізвище та повне право спадкоємця. (Толстов 1966: 130).
Вірування
Релігійні вірування в житті тай відіграють значну роль. Особливе місце займає віра в духа півня, здатного оселитися в сім'ї і завдавати шкоди оточенню.
Щоб вилікувати якусь хворобу, запрошують чаклуна, який здійснює обряд вигнання злого духа, супроводжуючи це жертвопринесеннями .
Заміжні дочки, які живуть в іншій родині, будують недалеко від будинку невеликий вівтар на палях, де вони зобов'язані молитися духу померлого батька. У вівтар вони ставлять чашечку з рисом, водою і алкоголем. Але в житловому будинку жінки мають право відправляти культ лише померлих батьків чоловіка. (Парнікель 2001: 48).
Похорон
До недавнього часу похоронні обряди тай були дуже дорогими і тривалими — від п'яти днів до місяця, поки чаклун не з'ясує сприятливий день для поховання. Зараз похоронні обряди з кожним роком спрощуються, а хворі все частіше звертаються по медичну допомогу. Хоча, варто відзначити, що тай продовжують приносити жертви духам. (Толстов 1966: 130).
Свята
Головне свято — Новий рік, його відзначають найбільш урочисто: протягом першого місяця за місячним календарем влаштовують жертвопринесення предкам і духу села. Свято весни (лонг тонг) — відзначають перед початком сівби, основним змістом його є оранка першої борозни старійшиною села, оскільки раніше було повір'я, що якщо поле зорали до проведення цього обряду — то село чекає неврожай. Так само відзначають осіннє свято (хой хай). (Толстов 1966: 130).
Культура
Усна народна творчість дуже різноманітна і самобутня. Пісні, сказання й історичні перекази передаються з покоління в покоління.
Пісні
Улюблені народні пісні — весільні пісні (куанг ланг), коли сім'ї нареченого й нареченої вітають і хвалять майбутніх родичів і «почергові пісні» (лион), пов'язані зі знайомством і любов'ю молодих людей, які після трудового дня, розділившись на групи, співають одне одному. Улюблена народна розвага — пісенно-поетичні змагання (хан кхуонг), коли група дівчат стоїть на помості, а юнаки перед ними, і по черзі співають. (Нікулін 1958: 312).
Література
Молодь любить демонструвати своє мистецтво в імпровізації віршів про природу, працю та історичне минуле свого народу Історичні оповіді, героїчні і ліричні поеми («Фам тай-Нгок Хоа», «Чан Тю Лук Піа», «Нам Кім-Тхі Дан») виконуються речитативом у супроводі музики (цей жанр називається фонг сли). (Нікулін 1958: 312).
Писемність
До Серпневої революції тай не мали писемності, а користувалися лише китайською ієрогліфікою, видозміненою відповідно до тайської фонетики. В даний час, на основі в'єтнамської писемності і тайської фонетики, вироблена національна писемність тай. На базі цієї писемності ведеться навчання дітей у школах, видається політична і художня література. (Толстов 1966: 130).
Див. також
Примітки
- VieTimes - Thầy Tào và câu chuyện thần linh người Tày của A Sáng Архівовано 2008-05-12 у Wayback Machine.
- Глоссарий лингвонимов и этнонимов // Языки гэлао: Материалы к сопоставительному словарю кадайских языков / Отв. ред. И. В. Самарина. ― М.: Academia, 2011
- Карта народов // Вьетнам. Справочная карта. Масштаб 1:2 000 000. М., ГУГК, 1979
Література
- Егорунин О. В., Нго Дык Тхинъ // Народы и религии мира / Голов. ред. В. О. Тишков. Москва: Большая Российская Энциклопедия, 1999. — С. 509—510.
- Народы мира. Этнографические очерки: Народы юго-восточной азии / Голов. ред. С. П. Толстова Наука — Москва: 1966. — С. 130—134.
- Никулин Н. Литература нового Вьетнама. // Дружба народов, 1958, № 9.- Москва: 1958. — С. 312—317.
- Парникель Б. Культура и быт Юго-Восточной Азии: Вчера и сегодня. // Азия и Африка сегодня.: Щоміс. наук. і сусп.-політ. журн., 2001, №. 7.- Москва: 2001. — С. 48 — 51, ил.
- Цветов П. Ю. Журнал вьетнамских историков в 1973—1975 гг. // Народы Азии и Африки, 1976, № 5.- Москва: 1976. — С. 131—137.