Такасуґі Сінсаку

Такасу́ґі Сінса́ку (яп. 高杉晋作, たかすぎしんさく; 27 вересня 1839 — 17 травня 1867) — японський політичний і військовий діяч періоду Едо. Самурай Тьосю-хану, монархіст, учень Йосіди Сьоїна. Засновник іррегулярних військ Тьосю-хану, учасник Сімоносекської війни 1863—1864 років та оборони Тьосю 1866 року. Вшановується як синтоїстьке божество в токійському Святилищі Ясукуні.

Такасуґі Сінсаку

Період Едо
Народився 27 вересня 1839
Помер 17 травня 1867 (27)
Доросле ім'я Харукадзе[1]
Буддистське ім'я Тоґьо́[2]
Сьоґунат 　сьоґунат Едо
Хан Тьосю-хан

Біографія

Такасуґі Сінсаку народився 27 вересня 1839 в західнояпонському Тьосю-хані, в самурайській сім'ї. Його батько Такасуґі Тандзі був гвардійцем володаря хану і мав щорічний дохід у 150 коку. В дитинстві Сінсаку навчався в ханській школі Мейрінкан, а у 19 років перейшов до приватної школи Сьокасон Йосіди Сьоїна. Останній називав свого учня «стовпом школи» за його успіхи у навчанні, кмітливість та винахідливість[3].

1858 року Сінсаку вирушив до Едо, де поступив до урядової академії Сьохейдзака. Проте наступного року, після старти Йосіди Сьоїна в ході репресій Ансей, він забрав тіло покійного вчителя і покинув навчання. 1860 року Сінсаку повернувся на батьківщину і став викладати у школі Мейрінкан. Згодом його призначили пажем наступника володаря хану Морі Мотонорі[3].

1862 року, разом із посольством сьоґунату до Китаю, Сінсаку відвідав Шанхай. Там він вперше дізнався про активну колонізацію Азії провідними державами Західного світу. Під впливом побаченого Сінсаку повернувся до Японії і подав доповідну сьоґунату, в якій виклав свої пропозиції щодо реформування країни. Він пропонував облишити сварки із опозиціонерами і замість створення коаліційного самурайсько-аристократичного уряду негайно зайнятися збагаченням державної скарбниці та нарощуванням боєздатності. Проте сьогунат проігнорував Сінсаку, що підштовхнуло останнього приєднатися до всеяпонського антиурядового й антиіноземного руху. Наприкінці 1862 року Сінсаку разом із однодумцями взяв участь у нападі на посольство Великої Британії в Едо на горі Ґотен. Наступного ж року він прийняв чернечий постриг під іменем Тоґо і повернувся на батьківщину[3].

Зі спалахом Сімоносекської війни Тьосю-хан призначив Сінсаку помічником урядника Сімоносекі. Дізнавшись про поразку регулярних самурайських частин Тьосю-хану, новопризначений помічник взявся за формування кіхейтаю, іррегулярного військового формування на зразок ополчення. До нього приймалися усі, незалежно від суспільного походження і стану. Незважаючи на старе озброєння і відсутність належної бойової підготовки, вояки цього формування спромоглися на 3 дні затримати висадку десанту коаліційних військ Великої Британії, Франції, Голландії та США в Сімоносекі[3].

Наприкінці війни Сінсаку виконував обов'язки офіційного посла Тьосю-хану на мирних переговорах із коаліцією, але через ідеологічні розходження із урядом хану покинув посаду. 1864 року він зібирав свої війська в Сімоносекі і наступного року захопив керівний пост в уряді Тьосю-хану. 1866 року, за посередництва Сакамото Рьоми, Сінсаку уклав таємний союз із Сацума-ханом з метою скинути сьоґунат і встановити пряме Імператорське правління[3].

В другій половині 1866 року Сінсаку протистояв військам сьоґунату під час другої каральної експедиції уряду в Тьосю. Спочатку він керував бойовими діями Кокурському фронті, а згодом став головнокомандувачем усіх військ Тьосю-хану і спромігся розбити урядові війська. Незважаючи на успіх кампанії, 27-річний Сінсаку передчасно помер 17 травня 1867 року від туберкульозу.[3].

Див. також

Примітки
  1. яп. 春風, はるかぜ.
  2. яп. 東行, とうぎょう.
  3. Такасуґі Сінсаку // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

Джерела та література

Такасуґі Сінсаку // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
  • Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — К. : Либідь, 2007. — 560 с. — ISBN 966-06-0459-9

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.