Тантал (міфологія)

Танта́л (грец. Τάνταλος) — у давньогрецькій міфології лідійський або фригійський цар, син Зевса й німфи Плуто. Тантал був улюбленцем богів, бенкетував з ними на Олімпі. Коли він запишався та образив богів, ті скинули його в підземне царство бога Аїда, де той мусив вічно страждати від голоду та спраги.

Тантал
дав.-гр. Τάνταλος

Гравюра XVIII ст. Покарання Тантала
Посада цар Лідіїd і цар Фригіїd
Батько Зевс[1][2]
Мати Плуто[1]
Діти Ніоба[1], Пелоп[1][3][4], Бротей (син Тантала) і Даскіл (син Тантала)
 Медіафайли у Вікісховищі

Тантал у міфах

Тантал був сином німфи Плуто[5], його батьком згадується Зевс або бог Тмол. Його дружиною була Омфала, разом з якою Тантал правив Фригією (Лідійським царством)[6]. Крім того вказувався правителем Аргоса й Коринфа, Пафлагонії[7]. Мав трьох дітей від німфи Евритимісти, океаніди Клітії, плеяди Діони чи німфи Лінос: Пелопа, Ніобу та Бротея[8].

Боги товаришували з Танталом і запрошували його на свої бенкети. Тантал однак загордився, виказав смертним людям їхні таємниці та викрав їжу богів нектар і амбросію, що давала безсмертя. Після цього цар запросив богів до себе, проте виявив, що в його коморах недостатньо припасів для пригощання. Тоді він вбив і приготував власного сина Пелопа, щоб догодити гостям, або перевірити чи справді Зевс всезнаючий. Боги одразу зрозуміли, що подана їм страва зроблена з людського м'яса[9]. Тільки Деметра, в той час засмучена викраденням її доньки Персефони, не зауважила цього і з'їла шматок із плеча[10]. За всі злочини царство Тантала було зруйновано, а самого царя скинуто у володіння Аїда. Крім того Танталу приписувався інший злочин — переховування золотого пса, якого Пандарей викрав із храму Зевса (або пса викрав Тантал особисто)[11].

Частини тіла Пелопа боги склали в казан. Клото повернула їм колишній вигляд, з'їдений шматок Деметра замінила слоновою кісткою, а Рея вдихнула в тіло життя. Тому всі нащадки Пелопа мали на плечі білу пляму[12].

В царстві Аїда Танталу було призначено вічне покарання: їжа і вода завжди були поблизу нього, але Тантал не міг їх досягнути. Він стояв по шию в воді, але щойно намагався напитись, як вона спадала. Її не можна було і зачерпнути руками — вода проливалася між пальцями. Над головою Тантала схилялися гілки дерев з різноманітними плодами, та варто було до них потягнутися, як вітер відхиляв їх[13]. На додаток над Танталом нависала скеля, загрожуючи щомиті впасти й розчавити його[14].

Трактування міфів про Тантала

Ще за античності, як вказує Страбон, існувало раціоналістичне пояснення міфів про Тантала, згідно якого ці міфи виникли аби пояснити руйнування низки сіл землетрусом, що сталося за царювання реального Тантала[15]. Сервій та Фульгенцій вважали оповідь про Тантала алегорією лихої долі, котрої врешті зазнають жадібні люди[16]. На думку Цеца, в приготуванні страви з Пелопа і його воскресінні відображено хворобу і хірургічне лікування сина місцевого жерця[17].

Роберт Грейвс обґрунтовував, що початково Тантал був божеством сонця або лісів, культ якого існував по всьому Пелопонессу. На це вказує відвідування Танталом у міфах бенкетів, де збиралися всі Олімпійські боги. В покаранні Тантала вбачається спогад про обряд людського жертвопринесення на честь цього бога, коли обраного жерця топили в річці. Епізод з викраденням золотого пса він трактував як повернення до святилища Реї (онуком якої був Тантал) викраденої святині[18].

У легенді про «Танталів бенкет» також можна побачити відлуння фригійських релігійних ритуалів, під час яких жерці споживали їжу та напої, принесені в жертву богам. Ймовірна практика серед фригійців принесення в жертву первістків (зокрема й царських) відома також в інших культурах. Переказ про «Танталів бенкет», окрім іншого, пояснював, звідки у всіх нащадків Пелопа вроджена біла пляма на плечі[19].

Відгук у культурі

Покарання Тантала було зображено на античній картині Полігнота в Дельфах[20]. В Ефіопії знаходилася статуя Тантала з чашею[21].

У Софіївському парку розташований «Грот страху та сумніву», створений Людвігом Метцелем за мотивами міфу про Тантала[22].

Від описаного в міфах покарання Тантала походить вислів «Танталові муки», що означає страждання, яких зазнає людина від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.

Примітки

  1. Обнорский Н. П. Тантал // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIIа. — С. 608.
  2. Любкер Ф. Tantalus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1342.
  3. Любкер Ф. Pelops // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1002–1003.
  4. Н. О. Пелопс // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIII. — С. 124.
  5. Павсаній II. 22. 4; Схолії до «Олімпийских од» Піндара III. 41; Гесіод. Теогонія і схолії,355.
  6. Павсаній. Цит. творів.; Схолії до «Ореста» Еврипіда 5; Пліній. Природнича історія V. 30; Аполлодор II. 6. 3.
  7. Гігін. Міфи 124; Сервій. Коментарі до «Енеїди» Вергілія VI. 603; Діодор Сицилійський IV. 74.
  8. Цец. Схолії до Лікофрона 52; Ферекід. Цит. за: Схолії до «Ореста» Евріпида 11; Гігін. Цит. творів. 83; Павсаній III. 22. 4.
  9. Гігін. Цит. тв. 82; Піндар. Олімпійські оди I. 38 і 60; Сервій. Цит. творів. VI. 603 і далі; Лактанцій Плацид. Цит. творів; Сервій. Коментарі до «Георгік» Вергілія III. 7; Цец. Цит. творів 152.
  10. Гігін. Цит. творів 83; Цец. Цит. творів; Овідій. Метаморфози VI. 406.
  11. Антонін Ліберал. Перетворення 36 і 11; Павсаній X. 30.1.
  12. Сервій. Цит. творів VI. 603; Піндар. Цит. творів I. 26; Гігін. Цит. творів 83.
  13. Діодор Сицилійський IV. 74; Платон. Кратил 295 е; Лукіан. Розмови про царство мертвих 17; Гомер. Одіссея XI. 582—592; Овідій. Метаморфози IV. 456; Піндар. Цит. творів I. 60; Аполлодор. Епітома II. 1; Гігін. Цит. творів 82.
  14. Павсаній X. 31. 4; Архілох. Цит. за: Плутарх. Політичні настанови 6; Еврипід. Орест 7.
  15. Страбон I. 3. 17
  16. Сервій. Коментари до «Енеїди» Вергілія VI. 603; Фульгенцій. Міфологічний компендіум II; 18
  17. Цец. Схолії до Лікoфрона 152
  18. Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс. с. 295–297.
  19. Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.45-47
  20. Павсаній. Опис Еллади X 31, 12; Гігін. Міфи 82; Архілох, фр.91
  21. Філострат. Життя Аполлонія Тіанського III 25
  22. Національний дендрологічний парк "Софіївка". drymba.com (укр.). Процитовано 11 лютого 2019.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.