Таран (знаряддя)

Тара́н (через сер.-в.-нім. tarant від італ. taranto(la) — «тарантул»)[1] — стінобитне знаряддя в Стародавньому світі, у вигляді колоди (із ялини або ясену), споряджене на кінці залізним або бронзовим наконечником, що використовувалося при облозі міст, для руйнування стін, веж та інших споруд. Ручний таран у римлян відомий під назвою «баран» (лат. aries).

Сучасна реконструкція тарана

Конструкція і спосіб використання

Ударна колода приводилася до дії або вручну, або за допомогою ланцюгів і канатів, якими таран підвішувався до рами. В останньому випадку використання полегшувалося тим, що була відсутня необхідність утримувати важкe колоду у висячому положенні вручну. Кількість солдатів, необхідна для використання тарана, доходило до 100.

Для більш зручного пересування тарана і надійного захисту солдат, що приводили його до рух, влаштовувався навіс на колесах, під яким встановлювалося знаряддя. Нерідко рухомий навіс складався з декількох поверхів (облогова вежа), на кожному з яких розміщувався окремий таран для пролому стіни відразу на декількох рівнях.

Давньоєврейську історик I століття н. е. Йосип Флавій дає опис цієї машини як безпосередній свідок, так як він сам був присутній при облозі римлянами єврейських міст:

Це — жахлива балка, схожа на корабельну щоглу і забезпечена міцним залізним наконечником на зразок баранячої голови, від якої вона і отримала свою назву; посередині вона на товстих канатах підвішується до іншої поперечної балки, яка лежить  обома своїми кінцями на міцних стовпах. Відтягнутий багатьма воїнами назад і кинутий поєднаними силами вперед, він своїм залізним кінцем вражає стіну. Немає тієї фортеці, немає тієї стіни, яка була б настільки міцна, щоб могла протистояти повтореним ударам «барана», якщо вона і витримує перші його поштовхи... ...У той час, коли ніхто таким чином не міг наважитися зійти на стіну, одна частина солдат притягла сюди таран, який для захисту робітників і машин був покритий суцільною покрівлею, сплетеною з верби і обтягнутою зверху шкірою. При першому ж ударі стіна затремтіла і всередині міста пролунав страшний крик, точно воно вже було підкорене.[2]

Йосип Флавій розповів і про методи протидії тарану. Спочатку обложені євреї спускали мішки з половою на мотузках, щоб підставити їх під головку тарана і, таким чином, пом'якшити його удар. Коли ж римляни навчилися перерізати мотузки і відновили методичне руйнування стіни, євреї зробили вилазку і спалили таран. Один із захисників міста зумів навіть відбити наконечник тарана точним попаданням важкого каменю з високої стіни.

Історія тарана

Існують монументальні зображення, які свідчать про те, що таран і навіси (так звані «черепахи») були відомі ще ассирійцям.

Римський автор I ст. до н. е. Вітрувій у своєму трактаті приписує винахід тарана карфагенянам під час облоги ними іспанського міста Кадіса[3]. Карфагеняни розбили колодою якусь будівлю, що наштовхнуло Пефасмена, корабельного майстра з Тіра, на ідею підвісити колоду. За допомогою винаходу карфагеняни зруйнували стіни Кадіса. Час цієї події невідомо. Кедрас з Халкедона помістив таран до дерев'яної конструкції на колесах (так звану «черепаху»[4]) і закрив її для захисту шкірами биків. Потім Вітрувій переходить відразу до македонського царя Філіппа II, який до 340 до н. е. застосував тарани при облозі грецького міста Візантій. Ту ж історію повторює Афіней Механік, сучасник Вітрувія.

Малюнок малого тарана («барана») з середньовічної книжки

Пліній Старший як автор першого досвіду застосування «черепахи» греками згадує Артемона з Клазомен. Фукідід описує застосування тарана під час облоги Платеї, тобто за кілька десятків років до Філіппа II.

Римляни навчилися у греків мистецтву будівництва таранів і вперше використали їх під час облоги Сиракуз, під час Другої Пунічної війни. Один з двох таранів вимагав для свого пересування 6 000 легіонерів.

Сучасне використання тарана

На думку Вегеція, автора IV століття, таран названий «бараном» (лат. aries), оскільки копіює тактику нападу цієї тварини. Навіс називається «черепахою», оскільки з тараном схожий на черепаху, яка висуває і ховає голову і шию під панциром (так само називалося і характерне шикування піхоти). Відомі знахідки масивних наконечників для таранів, які виконані у вигляді баранячої голови.

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  2. Йосип Флавій, «Юдейська війна», 3.7.19
  3. Вітрувій, De architectura, 10.13
  4. Баран, стенобитное орудие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела
  • Губайдуллин А. М. Фортификационный словарь. — Казань: Институт истории АН РТ, 2003. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.