Театр Фарнезе

Театр Фарнезе (італ. Teatro Farnese) — один з перших критих театрів Італії доби бароко в місті Парма.

Театр Фарнезе
44°48′16″ пн. ш. 10°19′33″ сх. д.
Країна  Італія[1][2]
Місто
Парма[1][2]
Адреса
piazzale della Pilotta, 15
Архітектор Giovan Battista Aleottid
Enzo Bentivogliod[3]
 Архітектурний стиль Mannerist architectured
Тип театр[1], музей[1]
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[2]
Оф. відкриття 1628[3]
Ідентифікатори і посилання
 034027955
Європейська театральна архітектура 376
 Театр Фарнезе у Вікісховищі
Театр Фарнезе, сучасний вигляд після реставрацій, 2008 р.

Історія

Виникнення
Середньовічний палац Пілотта, Парма.

Приводом для облаштування театру став запланований візит в Мілан великого герцога Тосканського Козімо ІІ на поклоніння Св. Карло Борромео, щойно канонізованого католицькою церквою у 1610 р. Козімо ІІ мав зупинитись в Пармі на шляху до Мілану. Привітати вельможного гостя в театрі і забажав володар Парми і П’яченци — Рануччо Фарнезе. Свята мали проходити в старому палаці Пілотта.

Особливості театру і архітектор
Худ. Чезаре Аретузі. Рануччо Фарнезе, замовник театру .

Театр не мав окремого приміщення, його облаштували на першому поверсі в палаці Пілотта. Це була зала для проведення лицарських турнірів і зберігання зброї і обладунків. Сам палац був залишками давньої оборонної споруди з дещо хаотичним розплануванням. Тим ефектнішим виглядав інтер'єр нового театру — з використанням аркад, амфітеатру глядацької зали на зразок античних. Зала палацу мала 87 метрів довжини, 32 м завширшки і 22 м заввишки.

Облаштування театру реалізував інженер і архітектор Джованні Батіста Алеотті (1546–1636), роботи закінчили у 1618 р. Архітектора і раніше залучали до облаштування свят і побудови невеликих театральних приміщень (театр Марфіса, театр Інтрепід). Театр Фарнезе в Пармі став найбільшим серед театральних споруд Алеотті, і, ймовірно, його найвдалішим твором. Це перший значний припалацовий театр в Європі аристократичного спрямування.

Театр присвятили давньоримській богині війни Беллоні, пам'ятаючи, що приміщення призначалося для турнірів, і музам. В глядацькій залі могли розміститися 3.000 осіб. Аркади і амфітеатр вироблені з дерева (використані ялини з місцевості Фріулі), а зверху потиньковані і розфарбовані під мармур.

Скульптури в театрі теж імітували мармур — солом'яні опудала вкривали товстим шаром гіпсу, який старанно формували зовні. До створення інтер'єру залучили найкращих майстрів, що були в Пармі

  • Ліонелло Спада
  • Джованні Батіста Тротті
  • Сісто Бадалоччі
  • Антоніо Бертойя тощо.

Випадкове використання
К.Монтеверді, портрет роботи Бернардо Строцці

Козімо ІІ захворів і відмовився від подорожі в Мілан. Так театр Фарнезе не став місцем вітань і свят на честь герцога. Майже 10 років він стояв пусткою, але його не руйнували. Перше значне свято відбулося лише у 1628 р. з приводу весілля сина Рануччо Фарнезе — Одоардо і Маргарити Медичі, дочки Козімо ІІ. В театрі дали виставу на текст Клаудіо Акілліні, музику написав композитор Клаудіо Монтеверді. Аби розважити гостей, підлогу залили водою і утворили морську баталію. У зв'язку з великими коштами на проведення придворних свят, їх проводили нечасто і останнє відбулося у 1732 р., лише восьмий раз з року побудови театру.

Впливи

Незважаючи на нечасте використання, театр Фарнезе в Пармі став родзинкою палацу. Він був зразком для побудови інших припалацових театрів. Найдальший з театрів, що копіював його залу, був припалацовий театр магнатів Сапег в Білорусі в містечку Ружани (нині зруйнований).

В 20 столітті

В роки 2-ї світової війни під час бомбардувань Парми військами союзників антигітлерівської коаліції, палац і театр були пошкоджені 13 травня 1944 р.

Відновлення і реставрація театру відбулися у 1956-1960 рр. Адже були збережені оригінальні креслення архітектора Алеотті. Зараз театр Фарнезе є частиною музейного закладу (Національна галерея Парми).

Посилання
  • Le théâtre farnèse — сайт міністерства культури Італії про театр Фарнезе

Див. також

Джерела
  • Paolo Donati, Descrizione del gran teatro farnesiano di Parma e notizie storiche sul medesimo. Blanchon, Parma, 1817.
  • Pietro de Lama, Descrizione del Teatro Farnese di Parma. Pubblicato da A. Nobili, Bologna, 1818.
  • Bruno Adorni, L'architettura farnesiana a Parma 1545–1630. Battei, Parma, 1974, pp. 70-78.
  • Vittorio Gandolfi, Il Teatro Farnese di Parma. Battei, Parma, 1980;.
  • Adriano Cavicchi e Marzio Dall'Acqua, Il Teatro Farnese di Parma. Orchestra Sinfonica dell'Emilia-Romagna «Arturo Toscanini», Parma, 1986.
  • Gianni Capelli, Il Teatro Farnese di Parma. Architettura, scene, spettacoli. Public Promo Service, Parma, 1990.
  • Luca Ronconi e altri, Lo spettacolo e la meraviglia. Il Teatro Farnese di Parma e la festa barocca. Nuova ERI, Torino, 1992.
  • Jadranka Bentini, Il Teatro Farnese: caratteristiche e trasformazioni, in Il Palazzo della Pilotta a Parma. Dai servizi della corte alle moderne istituzioni culturali, a cura di Lucia Fornari Schianchi. Franco Maria Ricci, 1996. pp. 113–123. ISBN 88-216-0930-8
  • Milena Fornari, Il Teatro Farnese: decorazione e spazio barocco in La pittura in Emilia e in Romagna. Il Seicento, II. Milano, 1993, pp. 92-101.
  1. archINFORM — 1994.
  2. dati.beniculturali.it — 2014.
  3. Європейська театральна архітектура — Arts and Theatre Institute.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.