Телекс
Телекс (англ. telex) — мережа з комутацією каналів, призначена для передачі і приймання текстових повідомлень, концептуально схожа на телефонну мережу, але з телетайпами в ролі абонентських апаратів. Телекс був розповсюдженим методом передачі повідомлень приблизно з 1950-х до 1980-х років, коли його популярність почала спадати через широке розповсюдження факс-машин.
Ще у 1930-ті роки існували відокремлені одна від одної лінії типу «точка-точка», що з'єднували телетайпи між собою. Телекс став логічним розвитком телетайпної технології; було прокладено численні провідні мережі, відокремлені від телефонних (телекс використовував передачу цифрових даних, на відміну від аналогових голосових ліній), розроблено власні стандарти індикації викликів і власний план нумерації, відмінний від телефонного.
Стандартизація мережі Телекс здійснювалася Міжнародним союзом електрозв’язку, і через це стала можливим побудова міжнародної мережі. Абонент будь-якої телекс-станції у світі міг надіслати повідомлення абонентові іншої станції у іншій країні.
Для зменшення часу он-лайн (тобто, часу з моменту ініціювання виклику до його закінчення) повідомлення часто попередньо записувалися на паперову стрічку, щоб бути переданими максимально ефективно. Типова швидкість обміну становила 50 бод, що забезпечувало приблизно 60-70 слів за хвилину. Кодування здійснювалося у коді Бодо або МТК-2 (останній у країнах, де використовувалася кирилиця).
Історія
Телекс бере свій початок у Німеччині з дослідницької програми, розпочатої 1926 року, що розвинулася у першу мережу телепринтерів у 1933-му. Послуга надавалася Рейхспоштою.[1]
Телекс розповсюдився у Європі, а після війни — і у світі.[2] Станом на 1978 рік у ФРН (включно з Західним Берліном) налічувалося 123298 телекс-абонентів. Багато країн, навіть африканські (де часто були відсутні автоматичні телефонні лінії), підключалися до телексу використовуючи короткохвильові радіостанції — такі послуги найчастіше надавалися урядовими чи поштовими організаціями. Найбільш популярним стандартом передачі по радіо був R.44, розроблений CCITT, що забезпечував корекцію помилок і часове мультиплексування радіоканалу.
Адресація і підтвердження
Адресація у телекс-мережі здійснювалася за власним форматом. Наприклад, адреса «14910 ERIC S» позначала номер абонента (14910) всередині організації (ERIC, тобто Telefonaktiebolaget L.M. Ericsson), а S — країну (Швеція). Існували також механізми для автоматичного перенаправлення повідомлень різним терміналами всередині організації (наприклад, за допомогою знака «+» у адресі).
Важливою перевагою телекса було те, що факт отримання повідомлення можна було встановити з високою степінню імовірності. На початку передачі відправник міг передати повідомлення WRU (англ. Who aRe yoU), на що апарат одержувача автоматично надсилав відповідь (у електромеханічних телетайпах відповідь — ідентифікатор абонента — часто була закодована на барабані, за тим самим принципом, що у музичній шкатулці). Запит WRU можна було послати і наприкінці передачі — отримання ідентифікатора одержувача у цьому випадку сигналізувало, що канал зв'язку не переривався протягом передачі.
Джерела
- Fifty years of telex. Telecommunication Journal (International Telecommunication Union) 51: 35. 1984. Процитовано 18 травня 2017. «Just over fifty years ago, in October 1933, the Deutsche Reichspost as it was then known, opened the world's first public teleprinter network.»
- Roemisch, Rudolf (1978). Siemens EDS System in Service in Europe and Overseas. Siemens Review (Siemens-Schuckertwerke AG) 45 (4): 176. Процитовано 4 лютого 2016. «Після запуску першої телекс-служби у Німеччині 1933-го року почався розвиток схожих мереж у кількох інших європейських країнах. Однак у світовому масштабі телекс не розвивався до періоду після 1945-го року. Очевидними перевагами служби телекс була можливість працювати країнам у різних часових поясах і з різними мовами, тому телекс-мережі швидко розповсюдилися світом.»
Посилання
- Телекс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.