Суть телеприсутності у взаємодії з іншим, реальним місцем, на відміну від віртуальної реальності, де користувач відчуває себе у віртуальному просторі. Системи телеприсутності і віртуальної реальності використовують схоже обладнання для взаємодії з користувачем. При використанні обох технологій відчуття передаються (приймаються) користувачем в деякій кодованій (як правило, цифровій) формі. Основне ж розходження в тому, що у випадку телеприсутності йде взаємодія з реальним світом, а в разі віртуальної реальності з комп'ютером.

Найпростіша система включає в себе відеопотік. В ідеальному ж випадку все поле зору користувача має бути заповнене зображенням віддаленого місця. І крім того, точка огляду повинна відповідним чином реагувати на переміщення і повороти голови користувача (на відміну від кіно чи телебачення, де глядач не може управляти точкою огляду).

Для досягнення подібного ефекту можуть використовуватися дуже великі (в тому числі сферичні) екрани, або ж мініатюрні дисплеї, закріплені перед очима. У цьому випадку можна домогтися особливо переконливого почуття об'єму. Рухи голови повинні відслідковуватися, а камера на віддаленій площадці повинна відтворювати їх точно і в реальному часі.

Найбільш поширеним сьогодні є використання так званого Media Presence Environmnet (MPE) — імерсивних відеоконференц-систем, що наближують досвід дистанційного спілкування до реального.[1] Це досягається шляхом:

• відтворення зображення співрозмовників у реальному розмірі
• збереженні HD-якості відео та звуку
• схожості інтер'єрів приміщень, в яких відбувається розмова

Можливість маніпулювати об'єктами у віддаленому середовищі — найважливіший аспект цієї системи телеприсутності, і може бути реалізована по-різному в залежності від потреб користувачів. Зазвичай рухи рук і пальців користувача зчитуються рукавичками або іншими системами відстеження положення, робот (пристрій телеприсутності) же, який знаходиться у віддаленому місці, копіює їх настільки точно, наскільки можливо.

Чим точніше пристрій телеприсутності відтворює рухи людини, тим більше ефект занурення.

Перші пропозиції по застосуванню пристроїв телеприсутності були зроблені американським ученим Марвіном Лі Мінським у 1985 році. Він виділяв наступний головні напрямки:

• Гірнича справа і петрологія;
• Ядерні технології;
• Дослідження і розробка підводних ресурсів.

В американських клініках роботи використовуються для:

• Відвідування хворих у клініках лікарем-куратором, які тимчасово знаходяться в іншому місті або країні (на конференції, відпочинку, тощо);
• Відвідування інфекційних хворих родичами без безпосереднього контакту.

У російському банку робот-консультант, керований з центрального відділення, використовується:

• Для зв'язку керівництва банку з відділенням (на місці можна увійти в курс проблем, прийняти рішення);
• Для первинного обслуговування клієнтів.

Більшість сучасних бойових роботів є пристроями телеприсутності.

• Віртуальна реальність
• Телемеханіка
• Телемедицина
• Сенсорама