Теодор Дюре

Теодор Дюре (фр. Théodore Duret, 20 січня 1838, Сент — 16 січня 1927, Париж) — французький письменник, журналіст, колекціонер і критик мистецтва.

Теодор Дюре
фр. Théodore Duret
Народився 20 січня 1838(1838-01-20)[1][2][3]
Сент
Помер 16 січня 1927(1927-01-16)[4][5][…] (88 років)
Париж, Франція[6]
Поховання
Пер-Лашез[7] : 
Країна  Франція
Діяльність журналіст, мистецтвознавець, письменник, колекціонер мистецтва, художній критик, політик
Знання мов французька[4]

Біографія

Народився в Сенті 20 січня 1838 року. Як і його батько Теодор Дюре був торговцем коньяком[8][9], Теодор Дюре свого часу був відомий у паризьких колах як великий буржуа, переконливий республіканець, засновник у 1868 році тижневика La Tribune, де працювали Еміль Зола та Жуль Феррі.

Теодор Дюре був також великим колекціонером. Його багата колекція імпресіоністичних картин була виставлена на продаж у березні 1894 року[10].

Дюре помер у Парижі 16 січня 1927 року в своєму будинку за адресою rue d'Amsterdam[11] ,[12] . Він похований у Парижі на цвинтарі Пер-Лашез (65 відділення) у родинному склепі Молінара Старшого[13] .

Навколосвітня подорож

Теодор Дюре також відомий як мандрівник. Спершу він мандрував з професійною метою, а згодом заради задоволення[8]. В навколосвітню подорож Дюре вирушив разом з банкіром, журналістом і колекціонером мистецтва Анрі Чернускі[9]. В рамках навколосвітньої подорожі 25 жовтня 1871 року вони висадилися в Японії, де залишалися до лютого 1872 року, хоча в той час громадянам західних країн було заборонено подорожувати в цю країну, за винятком небагатьох дипломатичних місій[14] . В Японії Дюре і Чернускі проїхали найвідомішою в Японії дорогою Токайдо, проілюстрованою Хірошіґе. Знайомство з творчістю Хірошіґе дало поштовх до зацікавлення японським мистецтвом та придбання численних естампів у стилі укійо-е. Таким чином Дюре відіграв важливу роль у поширенні в Європі японізму.

Крім Японії Дюре і Чернускі також відвідали Індію і Китай[9] . У Китаї вони, зокрема, побували в таких містах, як Шанхай, Пекін, Нанкін, Кантон та Гонконг[15] . Свої враження від мандрівки Дюре описав у книзі «Подорож в Азії» .

Захисник імпресіоністів

Теодор Дюре був впливовим мистецтвознавцем і мав серед своїх друзів декількох художників (Едуард Мане, Густав Курбе — Дюре був одним із перших біографів останнього). Дюре був відомий як захисник імпресіоністів, про яких 1906 року він написав Історію, яка неодноразово перевидавалася, оскількив важалася важливим довідковим виданням про рух імпресіоністів[9] .

1868 року, під час випадкової зустрічі в Іспанії Едуард Мане написав портрет Дюре на повний зріст, який зберігається зараз в Малому палаці в Парижі[8] .

Публікації

Примітки
  1. RKDartists
  2. SNAC — 2010.
  3. The Fine Art Archive — 2003.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. RKDartists
  6. Зведений список імен діячів мистецтва — 2013.
  7. Paris-Soir — 1923. — ISSN 1256-0421; 2452-7637
  8. Article sur Théodore Duret, sur Paris.fr (consulté le 31 décembre 2009).
  9. Article sur Théodore Duret, sur Encyclopedia Universalis (consulté le 31 décembre 2009).
  10. Julie Manet (2004). Le journal de Julie Manet. Editions Alain Baudry et Cie. с. Page 30. ISBN 9782357550643..
  11. Anne Distel, Les Collectionneurs des impressionnistes: Amateurs et marchands, Bibliothèque des Arts, 1989, p. 71.
  12. Outre le 44, rue d'Amsterdam, on trouve parfois mentionné le 24, rue d'Amsterdam comme étant l'adresse de Théodore Duret.
  13. Répertoire annuel d'inhumation, 21 janvier 1927, n°3376, page 25
  14. Flora Blanchon, 1998, p. 153.
  15. Flora Blanchon, 1998, p. 154.

Література
  • Flora Blanchon (1998). Aller et venir: mythe et histoire, Volume 1. Presses Paris Sorbonne..
  • Marie-Chantal Nessler et Françoise Royer (2010). Théodore Duret : Entre négoce de cognac et critique d'art. Le Croît Vif. с. 288.
  • Shigemi Inaga: Théodore Duret (1838–1927) du journaliste politique à l'historien d'art japonisant, 3 Bde., ANRT, Lille 1989
  • Shigemi Inaga. Théodore Duret et le Japon. in: Revue de l'Art, 1988, Nr. 1, S. 76–82. online (фр.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.