Теодосій (Рудницький)

Теодо́сій Теодо́р Рудни́цький-Любенецький, іноді Рудни́цький-Лубенецький[1] гербу Сас (пол. Teodozy Rudnicki-Lubieniecki) (бл. 1698 чи 1700 — кінець жовтня — початок листопада 1751) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 1730 року — єпископ Луцький та Острозький. Старший брат єпископа УГКЦ Сильвестра Рудницького-Любенецького.

Теодосій Рудницький-Любенецький
Єпископ Луцький і Острозький
2 лютого 1730 — 1750
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Йосиф Виговський
Наступник: Сильвестр Рудницький-Любенецький
 
Освіта: Львівська колегія
Народження: бл. 1698 чи 1700
Волинь
Смерть: 1750 чи 1751
Батько: Олександр Рудницький-Любенецький
Мати: Маріанна Тимінська
Єпископська хіротонія: бл. 1730

Життєпис

Теодосій Рудницький-Любенецький народився в шляхетській родині римо-католиків Олександра Рудницького-Любенецького і Маріанни з Тимінських. Сім'я належала до гілки Сасів Любенецьких (Любенецьких гербу Сас), які прийняли прізвище Рудницькі, правдоподібно від села Рудники. Теодосій був старшим братом єпископа УГКЦ Сильвестра Рудницького-Любенецького.

Навчався у Львівській колегії отців єзуїтів у 1711–1717. За даними Людоміра Бєньковського, у 1714 (приблизно)-1720 навчався в семінарії оо. Місіонерів та Театинців у Львові.[2]. Брав участь у Замойському синоді (26 серпня — 17 вересня 1720) — підписав акти синоду як «Теодор Рудницький, диякон, папський алюмн Львівської семінарії греко-унійного обряду»[3].

Згодом вступив до Чину отців василіян та став ігуменом Почаївського монастиря. З часом отримав призначення бути ректором Василіянської колегії в Гощі на Волині, та отримав посаду архимандрита в Каневі. Перебуваючи на цій посаді, брав участь e конгресі ієрархів УГКЦ в Луцьку 1725 року, обранні Атанасія Шептицького коад'ютором митрополита Лева ІІ Кишки у Володимирі 1728-го. 1727 король призначив його коад'ютором Луцького єпископа Йосифа Виговського, хоча посади, певне, не отримав.

На початку 1730, по смерті владики Йосифа Виговського його призначили єпископом Луцьким[4] та Острозьким з почесним титулом екзарха Митрополії УГКЦ, яким Луцькі єпископи володіли з кінця XVI ст.[2] 18 жовтня 1732 владика Теодосій отримав грамоту польського короля Августа II Сильного з дозволом на друк церковних книжок руською мовою у Почаївському монастирі.

У 1742 за підтримки Генріха Брюля та князів Чорторийських розпочав старання про призначення на коад'ютора митрополита з правом наступництва, однак без успіху. У 1743 брав участь у генеральній Дубенській капітулі василіян як королівський легат. 4 січня 1746 отримав у підпорядкування багату Жидичинську архимандрію, а після смерті митрополита Атанасія Шептицького (між 30.11-10.12) 1746 року отримав 28 січня 1747 призначення Київським митрополитом. Однак, митрополитом не став, відмовившись від цієї номінації, натомість митрополитом став архієпископ Полоцький Флоріян (Гребницький) (5 січня 1748), кандидатуру якого подав королеві кардинал Аннібале Альбані. За даними Людоміра Бєньковського, «камарилья двору» підтримувала Т. Рудницького, його противником був, зокрема, нунцій. Т. Рудницькому закидали «ортодоксальність», контакти зі «схизматиками» в Києві, порушення процедури входження на посаду. Адміністратором Митрополії в Новогрудку більшістю голосів єпископів (Теодосій Рудницький отримав 0) 19 червня 1747 обрали Ф. Гребницького. «Протектори» Т. Рудницького (міністри, канцлер та підканцлер коронні) під час перемовин з нунцієм сказали, що порушили процедуру через небажання йти на конфлікт з королем. Папа 4 квітня 1748 видав бреве для короля, в якому сказав, що вибори митрополита єпископами має тільки рекомендаційний характер, не применшує право короля призначати на посаду свою кандидатуру. Теодосій Рудницький зрікся королівської номінації.

Автор твору «Vindicatio genuini sensus ecclesiae Catholico-Ruthenae. De forma sacramenti eucharystiae authoritati SS. Patrum Orientalium innixa, propria vero traditione ejusdem Ecclesiae Ruthenae firmata», який видано у Львові 1748.[5]

Примітки
  1. Zimno, Ziemno, wś nad Ługiem // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 617. (пол.) — S. 617. (пол.)
  2. Bieńkowski L. Lubieniecki (Rudnicki-Lubieniecki) Teodozy h. Sas (ok. 1698—1751)… — S. 608.
  3. Провінційний синод у Замості 1720 року Божого. Постанови. — Івано-Франківськ: «Нова Зоря», 2006. — С. 107.
  4. Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). – Львів : Каменяр, 1996. – С. 264.
  5. Витяг з «Помяника» Чину Св. Василія

Джерела
  • Іриней Назарко. Київські і галицькі митрополити: біографічні нариси (1590—1960). — Рим, 1960.
  • Dmytro Blažejowskyj. Hierarchy of the Kyivan Church (861—1990). — Romae, 1990. (англ.)
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 P. (англ.)
  • Ludomir Bieńkowski. Lubieniecki (Rudnicki-Lubieniecki) Teodozy h. Sas (ok. 1698—1751) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. ХVII/4, zeszyt 75. — S. 608—609. (пол.)
  • Isydorus Patrylo. Archiepiscopi-metropolitani Kievo-Halicienses attentis praescriptis M. P. «Cleri sanctitatis». — Romae, 1962.
  • A. G. Welykyj (wyd.) Congregationes particulares Ecclesiam Catholicam Ucrainae et Bielarusjae spectantes. — Romae, 1957 (II).
  • A. G. Welykyj (wyd.) Documenta pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia. — Romae, 1954 (II).
  • A. G. Welykyj (wyd.) Epistolae metropolitarum Kioviensium Catholicorum…. — Romae, 1959.
  • Ks. Kazimierz Dola. Katalog arcybiskupów i biskupów rezydencjalnych eparchii polskich obrządku grecko-unickiego od Unii Brzeskiej (1596) do roku 1945 // Historia Kościoła w Polsce. — Poznań — Warszawa, 1979. — T. II (1764—1945), cz. 2 (1918—1945). — S. 304—311. (пол.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.