Тереза Авільська

Тере́за А́вільська (ісп. Teresa de Ávila; також Тереза Ісуса ісп. Teresa de Jesus, Тереза де Аумада; 28 березня 1515(15150328), Авіла 4 жовтня 1582, Саламанка) — іспанська монахиня-кармелітка, містичка, католицька свята. Реформаторка Кармелітського ордену, засновниця орденської гілки «босоногих кармеліток». Народилася в Авілі, Іспанія. Одна з найосвіченіших жінок свого часу. Померла в Саламанці, Альба-де-Тормес, Іспанія. Канонізована папою Григорієм XV (1622). Учитель Церкви (1970).

Тереза Авільська
Народилася 28 березня 1515[1]
Авіла, Кастилія і Леон, Іспанія[2]
Померла 15 жовтня 1582(1582-10-15)[1] (67 років)
Альба-де-Тормес, Саламанка, Кастилія і Леон, Іспанія[3][4]
Поховання Monastery of the Anunciaciónd
У лику святий і католицький святий
Медіафайли на Вікісховищі

Біографія

Тереза народилася 28 березня 1515 року в кастильському містечку Готаррендура (провінція Авіла), що розташоване у районі хребта Центральних Кордильєр на відстані близько 100 км від іспанської столиці Мадриду в родині Алонсо Санчеса де Сепедо та Беатріси Давіла-і-Аумади. Складна духовна сімейна спадщина (її дідусь був «марраном», новонаверненим — будучи юдеєм прийняв хрещення) разом з проникливістю молодої особи посприяли неабияким схильностям Терези до духовних вправ та переживань. До того ж, поблизу будинку, де народилася Тереза, знаходився монастир Святого Фоми, де зберігалась могила кривавого Томазо Торквемади. Натхненна вірою в потребу померти мученицькою смертю заради Євангелія, семирічна дівчинка разом зі своїм братом Родріґо втікають з дому. Такий крок не міг бути схвалений передусім її батьком, який не міг змиритися з тим, що його дочка стане монахинею і проведе своє життя не в палацових хоромах, а в монастирських келіях чи скитах. Втім, на противагу будь-яким перспективам соціального успіху, Тереза обирає для себе непростий шлях, але шлях, яким вона не могла не піти.      

Отже, вже згодом, у 20-річному віці Тереза пішла жити й молитися у Благовіщенський монастир Кармелітського Ордену. Вочевидь, що саме тут вона починає переживати свою душевну драму тривалістю у все життя. Розпочалося все з відчаю від розлуки з рідними, вона дедалі частіше розуміла, що життя земне не варте усіх наших зусиль і ми маємо докладати більше зусиль для життя небесного, вічного. «Не думаю, що коли я помиратиму, то дуже тужитиму», — так цитує її слова Антоніо Сікарі. Крім того, попри неабияке захоплення монастирськими справами та монашим життям, Тереза не витримувала психологічної напруги і сильно занедужала, навіть була паралізована. Більше того, деякий час у монастирі вважали, що вона вже померла, її колеги-монахині навіть викопали могилу для Терези. Але все-таки вона залишалася живою і врешті-решт вилікувалася від недуги. Зазвичай після таких криз відбувається тотальне переосмислення свого перебування у світі взагалі — Тереза з Авіли розуміє, що потрібно робити щось більше, аніж бути монахинею і щодня молитися Богу. Вона переходить зі стану спостерігача в стан діяча.                     

Тереза починає активно подорожувати Іспанією та засновувати нові обителі, нові «промінці на шляху до неба». Велику роль у житті та діяльності Терези зіграла зустріч з Хуаном Єпесом (Іоанн від Хреста) та Педро Алькантарським. Хуан запропонував Терезі здійснити ряд реформ, що мали б сприяти розвитку Ордену та знівелювати будь-який ефект занепаду християнської віри та моралі. Хуан запропонував ідеал добровільної бідності, з яким Тереза погодилася (хоча й була з багатої родини). Вони стали називати себе «босоногими» (носили сандалі так, що здавалися босими), на противагу «взутим» кармелітам, які, як здавалося Терезі та Хуану забули для чого насправді вони прийшли в цей світ і перетворили служіння вірі в засіб власного збагачення.

Тереза вважала, що інституції великих монастирів себе дискредитували остаточно, тому майбутнє, вона вважала, буде за невеличкими обителями, мережу яких потрібно розвивати щонайперше. «Босоногі», втім, вимагали, щоб їхні права були на рівні з «провладними» «взутими»; вимагали повернення їм власності, узурпованої «взутими». Таку реформу зовсім не сприймали нагорі. Терезу ненавидів папський клір, її називали жінкою-волоцюгою, яка, попри заповідь Павла про неприпустимість засновування церков без згоди Папи та попри настанову Павла «Жінки ваші нехай мовчать в церквах, бо не дозволено їм говорити, лише коритися, як каже закон» (Перше послання до Коринтян 14:34), діяла як сама вважала за потрібне. Хуана було запроторено до в'язниці, Терезу примушували спалити всі духовні книги, написані нею іспанською мовою.

Інквізиція таки примусила Терезу це зробити, хоча, як пише дослідниця Вінарова, це не могло завадити Терезі йти з власним поглядом на віру, адже її живою книгою був Христос. Нарешті після офіційного дозволу папи Пія IV обителі, засновані Терезою, могли вийти з підпілля і розвиватися на рівних умовах з іншими великими монастирями. Правда, попри відкриття монастиря Святого Хосе в Авілі, місцева влада продовжувала протистояти реформаторам — Терезу було навіть ізольовано від її учнів на чотири місяці аж поки король не видав указ зі своєю згодою на таку діяльність реформаторів.

Концепція добровільної бідності виявилася успішною і керівники Кармелітського Ордену, злякавшись масштабів цього явища, вирішили обмежити Терезу в діях і влаштували їй «карантин»: наказали жити в одній обителі і не засновувати нових. Попри такі утиски, завдяки своїм зв'язкам Тереза змогла доповісти про це папі, який був вимушений надати «босоногим» реформаторам статус окремої церковної організації.

Тереза Авільська писала свої твори за принципом «пишу те, що говорю». Свої праці, вочевидь. Вона й писала тим людям, з яким спілкувалася найбільше — монахиням-кармеліткам. Найвідомішими її творами є «Книга мого життя» (автобіографія), «Книга основ», «Внутрішній замок (Обителі)», «Шлях до досконалості», «Роздуми над Піснею Пісень», крім того вона писала духовні листи та вірші (варіації народних пісень).

Померла Тереза 4 жовтня 1582 року в Саламанці, померла з посмішкою на очах.

Канонізація

Тереза Авільська, безперечно, є феноменом європейської містично-богословської думки. Все її життя як виразниця власних ідей і суперечностей людського духу показує шлях для її послідовників. Попри всі невдачі на шляху, вона йшла ним, йшла туди, куди писала йти іншим, в «замок Божий». Врешті-решт вона була визнана як світською, так і церковною владою. Папа Павло V у 1614 році беатифікував її, а папа Григорій XV в 1622 році канонізував. Крім того, її вважають покровителькою Іспанії та Хорватії.

Творча спадщина

Творча спадщина Терези Авільської просякнута духом містицизму, основний характер якого є надрелігійним, адже в своїх творах вона не обмежується суто християнським баченням містичного життя і, як зазначає дослідниця Жюльєна Мак-Лін, вбирає у себе традиції релігійного символізму християн, юдеїв, мусульман. Крім того, простежуються деякі схожості з суфійськими містичними традиціями.

В цьому контексті найвизначнішим твором є «Внутрішній замок» (написаний в 1577 році під час перебування в монастирі міста Толедо), де поряд із вже згаданими поєднаннями містичних традицій аврамістичних релігій (християнства, юдаїзму, мусульманства) та суфіїв ми можемо побачити заклики до самопізнання, що в свою чергу притаманне епосі Відродження. «Пізнати себе вкрай важко, і мені б хотілося, щоби ви робили це без упину», «Поглянімо на власні гріхи та забудемо про чужі», — так вона писала дещо в дусі антропоцентризму. Самопізнання виступає постійним процесом руху до Бога. В той самий час вона визнає нікчемність людини без «замку», яким є Бог. Повертаючись до містицизму в її головному творі, можна сказати, що містична мандрівка тут описана як перехід через сім внутрішніх порогів серця та душі.

Першій поріг являє собою етап подавлення власного егоїстичного ego, здійснюється зазвичай під керівництвом духовного наставника, який уводить в курс справи. Другий поріг — етап очищення, коли наше особистісне ego остаточно помирає, тобто звільняється від будь-яких особистісних перепон на шляху до «замку». Третій етап — етап заглиблення у власний внутрішній світ, відчуження від зовнішнього, мінливого. Протягом четвертого етапу починається процес сприйняття вас Богом, тобто душа починає мандрувати, піднесена Божою благодаттю. Тут відбувається процес трансформації душі, виникає всезагальна любов та благоговіння. Проходження п'ятого порогу — процес доторкання до святості, як пише Тереза: «Солодка смерть, відривання душі від усього земного, адже, щоб стати ближчою до Бога, душа повинна віддалятися від тіла». Наступний, шостий поріг є продовженням освячення, який відбувається шляхом неабияких випробувань заради Божественної Любові, яку внаслідок таких випробовувань починає бачити і сприймати власна душа. Останній, сьомий етап, — процес остаточного злиття, містичного єднання. При цьому відбувається останній етап як самопізнання, так і пізнання Бога, який відкривається у вигляді своє любові, у вигляді Божественного Шлюбу. У власній автобіографії («Книга мого життя»)  вона описує, як отримала дар містичного досвіду — трансверберації (в довільному перекладі з іспанської — просякнення), мовляв, вогненний херувим влучив їй в серце стрілою, що дарувало їй таке знання й здібності. Подейкують, що на серці Терези (яке зберігається в Альба-де-Тормес) досі помітно сліди шраму від тієї божественної рани.

Як пише Антоніо Сікарі, Тереза прийшла до розуміння потреби споглядати Бога через усвідомлення своєї тотальної нікчемності та навіть вважала, що всі біди на світі є причиною її власного зла. Тому, вона закликає до того, щоб кожен зробив все можливе заради позбування цього зла, яке є причиною не бачення істини, не бачення Бога. В «Книзі основ» Тереза Авільська описує свою велику справу, якою вона займалася ледь не все своє життя — відкриттям нових общин на території Іспанії та реформа Ордену Кармелітів. У творі «Шлях до досконалості» вона дає настанови того, як потрібно молитись та служити Богу. Тереза з Авіли звертається до тематики «Пісні Пісень», адже, як вона зазначає, отримує найбільшу духовну втіху від її прочитання. В своїх «Роздумах над Піснею Пісень» простежується тематика шляху та контакту з Богом, наголошується провідна роль слова зі Святого Письма в духовних пошуках. Тут витримана її традиційна лінія важкої праці над собою (самопізнання): «Зазначте собі, що Бог дає такі милості тим, хто важко докладав зусиль, бажаючи любові його».

Примітки

Джерела

  • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
  • Святая Тереза Авильская Размышления на Песнь Песней / Св. Тереза Авильская. — «Символ». -  № 14. -  Париж, 1985. — * Кротов Я. Словарь Святых
  • Винарова Л. Алмаз Святой Терезы / Л. Винарова http://www.carmil.ru/stat.html
  • Винарова Л. Во тьме этой ночи / Л. Винарова http://www.carmil.ru/stat.html
  • Сикари А. Святая Тереза Авильская // Портреты Святых / Антонио Сикари — http:// www.onechurch.narod.ru/txt/st_ter_sik.htm
  • Мак-Леан Жюльена Приближение к таинству единения: Св. Тереза из Авилы / Жюльена Мак-Леан. http://www.sufism.ru/sw/txt/tereza.html
  • Святая Тереза Авильская Внутренний замок, или Обители [перевод Н. Трауберг] http://www.carmil.ru/proza.html

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тереза Авільська

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.