Тернавський Владислав Михайлович

Вихованець СДЮШОР «Динамо» (Київ), в якому перебував з 1979 року. Перший тренер — Володимир Онищенко.

У дорослому футболі дебютував 1987 року виступами за «Динамо» (Ірпінь), в якій провів один сезон, взявши участь у 26 матчах чемпіонату.

З 1989 по 1992 рік був у складі «Динамо» (Київ), проте виступав за другу команду, хоча й дебютував за киян в єврокубках в останньому матчі другого групового етапу Кубка чемпіонів 1991—1992 проти празької «Спарти», яку українці виграли з рахунком 1-0, а Тернавський вийшов на поле на 28 хвилині замість травмованого Павла Яковенка.[1]

Протягом усього 1993 року виступав за вищолігову тернопільську «Ниву», після чого перейшов у московський «Спартак» . Протягом 1994 року Тернавський зумів досягти багато, до чого деякі йдуть роками: виступ за найкращий клуб Росії 90-х років та звання чемпіона країни з футболу, виклик у збірну та виступ на Чемпіонаті світу з футболу. За визнанням самого Тернавського, після цього він всю футбольну кар'єру боровся зі штампом «футбольного щасливчика»[2].

Спад у грі Тернавського також припав на 1994 рік — восени позначилася втома, що накопичилася протягом року. Перестав потрапляти в склад після домашньої нічиї з «Баварією», коли спартаківці пропустили гол на останній хвилині. Той м'яч забив Маркус Баббель, а опікав його Тернавський.

На початку наступного року його не взяли на збори «Спартака», і він зважився на перехід в одеський «Чорноморець». У новій команді виступав на правах оренди близько року. Вважаючи, що рівень чемпіонату України не відповідає рівню його гри, він знову српробував знову закріпитися в московському «Спартаку». Однак гравця там не чекали та після двох місяців, проведених у дублі москвичів, прийняв запрошення Сергія Павлова та перейшов у камишинський «Текстильник». У Камишині швидко став гравцем основи і в середині 1996 року знову викликався в збірну Росії.

Потім виступав за низку російських клубів пршого і другого дивізіонів, проте в жодному з них надовго не затримувався.

2002 року приєднався до складу казахського «Іртиша» з Павлодара, з яким в тому ж сезоні став чемпіоном країни, після чого завершив кар'єру.

Незважаючи на те, що не мав російського паспорту[3], вирішив виступати за національну збірну Росії, в якій дебютував в офіційних матчах 20 квітня 1994 року у виграному товариському матчі проти збірної Туреччини (1-0).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, де виходив на поле в двох зустрічах групового етапу: у програному 0:2 збірній Бразилії та переможному 6-1 над Камеруном. Останній матч за збірну зіграв у вересні 1996 року проти збірної Кіпру (4:0).

У загальній кількості у формі головної команди країни 7 матчів.

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2007 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Витязь» (Подольськ). У 2010 році ненадовго став її головним тренером, але незабаром знову став асистентом.

18 квітня 2013 року вдруге став головним тренером «Витязя».

• Чемпіон Росії (1):

«Спартак» (Москва): 1994

• Володар Кубка Росії (1):

«Спартак» (Москва): 1994

• Чемпіон Казахстану (1):

«Іртиш»: 2002

• Тернавський Владислав Михайлович на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Статистика виступів у змаганнях під егідою ФІФА. (англ.)
• Статистика виступів на сайті national-football-teams.com (англ.)
• Статистика виступів гравця на сайті allplayers.in.ua
• Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ