Титульна нація

Ти́тульна на́ція — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави[1].

Історія

Поняття «титульна нація» вперше введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса.

Термінологія

СРСР

Термін використовувався в СРСР для визначення нації, що давала назву автономним областям та республікам держави: радянські республіки, автономні республіки, автономні регіони тощо. Наприклад, титульною нацією Білоруської РСР були білоруси.

Щоб бути титульним, етнос повинен мати певну кількість населення та компактність поселення. Мова титульної нації визнавалась додатковою, після російської, офіційною мовою відповідної адміністративної одиниці. Термін добре працював у випадку відносно добре розвинутого та однорідного народу.

У деяких випадках, у певних районах з великою кількістю різних етносів, як на Північному Кавказі, поняттям титульної нації вносилась нерівність між титульною та нетитульною народностями, особливо після початку політики «коренізації», згідно з якою представників титульної нації просувають до керівних посад.[джерело?]

Російська Федерація

Це поняття і його визначення виключені із законодавства Російської Федерації як такі, що, мають декларативний характер та юридично некоректні[2]. Проте в Державній думі має місце законопроєкт про надання російському народу статусу державотворчого[джерело?].

Китай

У Китайській Народній Республіці уряд прийняв деякі принципи радянської концепції стосовно своїх етнічних меншин.[джерело?]

Див. також

Примітки
  1. Федеральний закон від 24.05.1999 N 99-ФЗ (ред. від 25.07.2009) «Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном» (прийнятий ГД ФС РФ 05.03.1999).
  2. Федеральний закон від 24.05.1999 N 99-ФЗ (ред. від 23.07.2010) «Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном» (прийнятий ГД ФС РФ 05.03.1999); Висновок Комітету з конституційного законодавства та державного будівництва від 15.04.2010 N 3.1-80/6 "На проект Федерального закону N 346064-5 "Про внесення змін до Федерального закону «Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном»; Висновок Правового Управління Апарату ГД ФС Російської Федерації від 19.02.1999 N 2.2-15/4122 «На проект Федерального закону „ Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном“ та відповідний проект Постанови Державної Думи».

Література
  • Sternhell Z. Maurice Barrès et le nationalisme francais. Bruxelles, 1985.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.