Тойотомі Хідейосі

Кмітливий селянин швидко здійнявся по самурайській ієрархічній драбині. Приводом до цього став ремонт обвалених укріплень резиденції Нобунаґи. Хідейосі, який був тоді ще простим слугою, завершив будівельні роботи за якихось три дні. Це дуже вразило Нобунаґу, і він, не переймаючись соціальним походженням підлеглого, призначив його урядником призамкового міста Кійосу. Оскільки Хідейосі виявив себе чудовим господарником, сюзерен також доручив йому фінансові операції роду Ода. Завоювавши високий соціальний статус, новоспечений самурай закріпив його у 1564 році (7 році Ейроку) шлюбом, одружившись з донькою Асано Наґамаси, васала Нобунаґи.

У 1566 році (9 році Ейроку) Хідейосі відзначився під час війни між Одою Нобунаґою і родом Сайто за провінцію Міно (суч. префектура Ґіфу). Йому вдалося за ніч звести невеликий замок у болотистому районі Суномата, який став головним плацдармом для штурму ворожої цитаделі. Окрім цього, Хідейосі спромігся переманити на свій бік ряд впливових генералів противника. Хід війни змінився, і за два роки поспіль Нобунаґа захопив усю провінцію.

У 1568 році (11 році Ейроку) Хідейосі брав участь у поході військ Оди на Кіото, і був призначений одним із урядників столиці разом із Акеті Міцухіде.

У 1570 році (1 року Ґенкі) він увійшов до складу армії Оди Нобунаґи, яка рушила проти роду Асакура, володарів північної провінції Етідзен (суч. префектура Фукуй). Під час цієї кампанії стало відомо про зраду союзника Адзаї Наґамаса, який збирався разом із силами Асакура узяти армію Оди у кліщі. Нобунаґа вирішив поспішно відступити до столиці і залишив Хідейосі на вірну смерть, призначивши головою ар'єргарду. Проте той успішно відбив усі атаки ворогів у місцевості Канаґасакі та повернувся до Кіото неушкодженим. Ода Нобунаґа був надзвичайно радий бачити живим свого талановитого генерала і щиро нагородив його.

Цей героїчний подвиг — прикриття власних відступаючих військ — змінив ставлення самураїв роду Ода до Хідейосі. Якщо раніше на нього дивились лише як на цивільного вискочку, то відтепер його вважали обдарованим полководцем.

Прапор Тойотомі Хідейосі.
Страждаючи від комплексу власної неповноцінності і бажаючи перевершити свого сюзерена Оду Нобунаґу, Хідейосі змінив його жовті прапори на золоті, аби засвідчити власну велич.

Після знищення роду Адзаї у 1573 році (1 рік Тенсьо), Хідейосі отримав колишні володіння цього роду у північній частині провінції Омі (суч. префектура Сіґа) і став володарем замку Наґахама. Оскільки він не мав власних васалів, то прийняв до себе на службу родичів з ба́тьківщини —переважно селян. Крім цього він зробив своїми підлеглими багатьох здібних васалів знищеного роду Адзаї, які деякий час блукали ронінами, не маючи ні роботи, ні прибутку. Того ж року, він змінив ім'я на Хасіба Хідейосі.

У 1575 році (3 році Тенсьо) Хідейосі брав участь у знаменитій битві при Наґасіно, в якій аркебузири Оди Нобунаґи розбили наголову славетну кінноту роду Такеда.

У 1576 році (4 році Тенсьо) він був призначений помічником генерала Сібати Кацуіе, командуючого військами Оди проти наступаючих сил Уесуґі Кенсіна. Під час обговорення плану бойових дій Хідейосі посварився із командуючим і самовільно полишив штаб. Як результат, Сібата реалізував свій задум атакувати противника в лоб і армія Оди зазнала нищівної поразки у битві при Тедоріґава. Сюзерен Ода Нобунаґа, довідавшись про фактичне дезертирство Хідейосі, збирався скарати його насмерть, але зважаючи на цінність цього генерала і господарника, лише суворо висварив його.

За спокутування своєї провини, Хідейосі було призначено командуючим військами Оди у кампанії проти могутнього роду Морі, який контролював регіон Тюґоку. За 1577–1578 роки, йому вдалося підкорити декілька малих родів — Акамацу, Бессьо і Кодера — та створити опорний пункт з центром у замку Хімедзі (суч. префектура Хьоґо). У 1579 році (7 році Тенсьо) Хідейосі переманив на свій бік рід Укіта, давнього васала роду Морі.

Однак у 1580 році (8 році Тенсьо) у тилу Хідейосі повстав рід Бессьо. Довелося призупинити наступ на захід і оточити замок повсталих. Ворожа цитадель була взята змором за рік.

Наприкінці того ж року Хідейосі захопив провінцію Тадзіма (північна частина суч. префектури Хьоґо), яка належала стародавньому роду Ямана. Рештки васалів Ямана, які зосередилися у замку Тотторі (суч. префектура Тотторі), бачачи безсилість свого сюзерена, прогнали його і перейшли на бік Морі. Однак протрималися вони недовго. У 1581 році (9 році Тенсьо) Хідейосі оточив їхній замок і, скупивши увесь провіант в окрузі, узяв його змором.

У 1582 році (10 році Тенсьо) він просунувся до провінції Біттю (суч. префектура Окаяма) і взяв у облогу замок Такамацу. Цей замок знаходився у оточеній горами долині, яка з обох боків омивалася ріками. Хідейосі звів дамби навколо замку і змінив потік рік так, що вода залила усю долину. Сильні дощі ще більше збільшили кількість води. Замок перетворився на острівець посеред штучного озера. До його падіння залишалось декілька тижнів.

Найбільшим конкурентом Хідейосі у справі об'єднання країни був колишній союзник Оди Нобунаґи — Токуґава Іеясу. У 1584 році обидва полководці зійшлися у битві при Наґакуте, в якій загони самураїв Токуґави вийшли переможцями. Однак економічний і військовий потенціал Хідейосі був настільки потужним, що Іеясу вирішив укласти з ним мир, надіславши свого старшого сина як заручника. Хідейосі повернув його, вимагаючи від Токуґави особисто з'явитися до Кіото і визнати свою залежність. Проте той не збирався покидати своїх володінь і визнавати свій васалітет. Аби виманити Іеясу, Хідейосі одружив його зі своєю сестрою Асахі і відіслав до нього заручником свою літню матір. Врешті-решт, у 1586 році Токуґава прибув до Кіото, де присягнув на вірність новому сюзерену. Таким чином, Хідейосі закріпив за собою статус спадкоємця Оди Нобунаґи.

У 1583 році у містечку Осака, на фундаменті укріплень монастиря Хонґандзі, Хідейосі збудував великий і розкішний замок. За згадками сучасників, таких укріплень не мала жодна фортеця ані в Японії, ані Китаї, ані Кореї. Осака стала головним фінансовим центром та фактичною столицею країни.

У 1580-х роках Хідейосі збирався сформувати сьоґунат, однак відмова сьоґуна-вигнанця Асікаґи Йосіакі визнати його сином, поховали цей задум. Оскільки стати верховнокомандуючим усіх японських самураїв він не зміг, було вирішено стати «першою особою» при імператорському дворі і керувати державою від імені імператора.

6 серпня 1585 році Хідейосі отримав посаду Імператорського радника кампаку. Наступного року йому були жалувані аристократичне прізвище Тойотомі та посада Міністра великої політики, найвища при Імператорському дворі. Це був початок легітимного правління того, хто за японськими звичаями ніколи не міг керувати країною, в силу свого плебейського походження.

Після розгрому буддистських повстанців у провінції Кії (суч. префектура Вакаяма), Хідейосі скерував свої війська до острова Шікоку, який знаходився під владою місцевого правителя Тьосокабе Мототіки. У 1584 році, перед початком війни, останньому було запропоновано визнати свій васалітет від роду Тойотомі, віддати центральні землі острова й отримати в заміну три тамтешні провінції. Тьосокабе звичайно відмовився і Хідейосі відправив до Шікоку експедиційну армію під командуванням свого молодшого брата. Загальна кількість наступаючого війська перевищила 100 тисяч чоловік, які просувалися з півночі і сходу. Тьосокабе зазнав ряд поразок у серії битв і, урешті-решт, вирішив здатися.

Після цієї кампанії Хідейосі завоював бунтівну провінцію Каґа (суч. префектура Ісікава), у якій порядкував колишній васал Оди Нобунаґи — Саса Нарімаса.

У 1585 році, на острові Кюсю рід Сімадзу розширив свої володіння за рахунок земель, які належали союзникам Хідейосі. Вимоги визнати залежність Сімадзу від Тойотомі були відхилені, що стало приводом до інтервенції. Її пришвидшила поразка військ союзників Хідейосі з Кюсю і Шікоку, яку нанесли їм загони самураїв Сімадзу у 1586 році, у битві при Хецуґікава.

Осацький замок, реставрований після другої світової війни. Символ минулої величі Тойотомі Хідейосі.

У 1587 році Хідейосі особисто вирушив у похід до острова Кюсю, ведучи 200-тисячне військо. Сімадзу не змогли протистояти армії, яка вдесятеро переважала їхні сили, і здалися.

Таким чином, уся Західна Японія опинилася під контролем Тойотомі Хідейосі. На завойованих землях він заборонив поширювати християнство (1587) і вилучив зброю у місцевого населення (1588).

З 1589 року Хідейосі обдумував план знищення найбільшого володаря регіону Канто, роду Ґо-Ходзьо. Приводом до розв'язання війни, стало захоплення васалами останнього з замків, котрі належали родам Санада і Судзуку, союзникам Тойотомі. У 1590 році Хідейосі обложив головну цитадель противника, вирішивши узяти її змором.

Під час облоги він наказав усім володарям Східної Японії з'явитися до його ставки і засвідчити свою лояльність. Майже всі самураї з регіону Тохоку прибули до штабу Хідейосі і визнали свою залежність від нього.

За три місяці ворожа фортеця, яку свого часу не змогли взяти такі славетні полководці як Такеда Сінґен і Уесуґі Кенсін, пала. Голова роду Ґо-Ходзьо вчинив сеппуку разом із синами.

Поваливши останнього великого ворога, Хідейосі об'єднав усі японські землі під своєю рукою. Столітній період міжусобиць і воєн скінчився. Вважаючи справу свого життя завершеною, він передав титул правителя кампаку своєму племіннику Хідецуґу, і сам прийняв звання тайко (регента у відставці).

Хідейосі продовжив економічний курс свого попередника Оди Нобунаґи, головним принципом якого була вільна торгівля. Він збирався провести грошову реформу, розпочавши карбування першої японської золотої монети. Хідейосі також склав всеяпонський земельний кадастр і закріпив землю за тими, хто її обробляв — селянами. Його політика вилучення зброї у простолюдинів, сприяла формуванню класового суспільства, яке відтепер було поділене на військових адміністраторів (самураїв) і цивільних підданих (селян, міщан, торгівців).

Обладунок Тойотомі Хідейосі, його шолом прикрашений хрестом-плюмажем у формі 29 листків ірису, які символізують сонце.

До відомих внутрішньополітичних заходів Хідейосі, належить наказ про вигнання місіонерів (1587) та вбивства християн на острові Кюсю (1589). Традиційна історіографія трактує ці вчинки як боротьбу японців з Заходом, який намагався «колонізувати їх країну через поширення християнства» . Проте новітні дослідження вказують, що такі дії Хідейосі були мотивовані не політичною доцільністю, а особистою ненавистю до християн, приводом до якої стали відмови цнотливих християнок з Кюсю ставати його наложницями.