Томас Сиденгам

Народився в знатній сім'ї в 1624 році, Томас Сиденгам отримав прекрасну домашню освіту. Покинувши в 22 роки рідне графство Дорсет, він вступив в Оксфордський університет, але під час Англійської буржуазної революції навчання перервав через службу в армії під парламентськими прапорами. За шість років він повернувся до університету, твердо вирішивши стати лікарем. Однак, тільки в 52 роки Томас Сиденгам отримав ступінь доктора медицини. Цікаво, що авторитет його цінувався так високо, що навіть відсутність наукового ступеня до поважного віку не бентежило його колег.

Багато авторів називають його одним з основоположників клінічної медицини. Вніс істотний внесок у формування нозологічного принципу. Вважаються класичними виконані Сиденгамом опису скарлатини і кору, деякі нозологічні форми носили або носять його ім'я (сиденгамова скарлатина, сиденгамова хорея); з працями Сиденгама пов'язано поширення застосування хінного дерева для лікування малярії в Англії. Одна з праць Сиденгама «Tractatus de podagra et hydrope», London, 1683 року присвячений подагрі, на яку він сам страждав більше 30 років.

Відводив головне місце фактам і безпосередньому спостереженню, розглядаючи хвороби як процеси, симптоми як щось чисто зовнішнє, яке змінюється в залежності від конституції організму. Прагнув точно розмежувати різні форми хвороб і цим шляхом створити міцний ґрунт для застосування специфічних засобів, при цьому прийшов до чисто онтологічного розуміння хворобливих процесів і до встановлення класифікації хвороб по абсолютно ботанічній схемі. Сиденгам був прихильником енергійного лікування; в його терапії видну роль відіграли хінін і опій, a особливо кровопускання, що в XIX столітті було визнане шкідливим і відкинуто з медичної практики. Деякі джерела характеризують його як противника Парацельса.

Томас Сиденгам розвіяв завісу таємниці над захворюванням, походження якого ще з давніх-давен не могли розпізнати лікарі — про істерію. Стародавні єгиптяни внесли свій вклад в опис ознак хвороби. Гіппократ дав їй назву лат. hystera (матка), віднісши її помилково до жіночих хвороб. Потім лікарі давнини визнали прояв хвороби у обох статей. І тільки Сиденгам відкрив психічну етіологію істерії. Він довів, що хворі на істерію соматично здорові, проте відчувають нервовий розлад, яке проявляється в емоційній неврівноваженості хворого і полярності настроїв. За висловом Сиденгама «хворі найсильніше люблять того, кого дуже скоро почнуть люто ненавидіти». У середині XX століття його теорія повністю підтвердилася.

На зв'язок між оптимістичним підходом до життя і одужанням хворих вказували ще лікарі давнини. Воєначальники різних епох помічали, що переможена армія більш схильна до поширення хвороб, ніж армія переможців. Стародавні римляни спостерігали, що рани переможців затягуються швидше. Так і Томас Сиденгам вважав, що клоун на центральній площі міста принесе хворому більше користі, ніж мішок з ліками. Противник зловживання ліками, Сиденгам використовував природні дари в лікуванні захворювань. «Настоянка Сиденгама» на основі опію містить шафран, гвоздику і корицю й віддалено нагадує глінтвейн, традиційний у лікуванні простудних станів.

• «Methodus curandi febres» (1666),
• «De variolis et, morbo hysterico et hypochondriaco» (1682),
• «Processus integri in omnibus fere morbis curandis» (1693).

Повне зібрання творів Сиденгама, які всі були написані латинською мовою, багато разів видавалися, в перший раз в 1685; нове видання належить Sydenham-Society (1844; в англ. перекладі, там же, 1848—1850, 2 т.; є і переклади франц. і нім., Відень, 1786—1787, 2 т.).

• Бородулин В. И. Сиденгем Т. // БМЭ. 3 изд. М., 1984. Т.23. С.700-703. (рос.)
• Кушев Н. // Врачебное дело. 1926. № 21. С.1659-1664. (рос.)
• Персон С. А. Клиническая медицина. 1965. Т.43. № 11. С.139-144. (рос.)
• Из истории медицины. Жизнь замечательных врачей. Томас Сиденгам (рос.)