Томол

Томол біля Канальних островів (Каліфорнія)

Довжина томолів складала від 3 до 9 м в довжину і 0,9 до 1,2 м в ширину. Томоли будувались переважно з деревини секвої, стовбури якої виносились річками з глибини Каліфорнії на океанське узбережжя. В якості замінника секвої могли використовуватись місцеві види сосен. Стовбури розколювались на дошки за допомогою сокир та клинів з китових кісток або оленячих рогів, після чого шліфувались акулячою шкірою. Поперечні планки посередині човна посилювали його структуру і функціонували як сидіння. Щоб зв'язати дошки між собою, у них просвердлювали невеликі отвори. Шви законопачували речовиною «йоп» (yop), що виготовлялась з суміші розплавлених на вогні натурального бітуму та соснової смоли. Ще один шар «йоп» наносився для гідроізоляції корпусу човна. Борти човна прикрашались червоною вохристою фарбою і мозаїкою з мушель[4].

Човен приводився в рух за допомогою дволопатевих весел, схожих на весла, що використовуються на каяках, але на відміну від каяків, веслувальники розміщувались в томолі на сидіннях, а не днищі човна. Будівництво човна займало у досвідчених майстрів до 500 людино-днів[5]. Чумаші називають томоли «морськими будинками» за їх надійність.

Томол в океані (2015 р). Щороку громада чумашів проходить на томолах шлях у 17,2 милі від гавані Канальних островів до Лімува (острів Санта-Крус)

Хоча в інших частинах світу зшиті човни були досить поширені, для корінного населення Америки такий тип човна не є характерним і крім томолів з узбережжя Каліфорнії, на території обох Америк відомо ще лише про один приклад застосування такої технології будівництва човнів — це зшиті човни «далка», які до кінця XIX ст. використовували індіанці народності чоно на крайньому півдні узбережжя Чилі в Південній Америці. Оскільки обидва приклади використання зшитих човнів походять з тихоокеанського узбережжя кожного з цих континентів, це наштовхувало на припущення про можливий вплив на конструкцію томола полінезійців[6], хоча інші дослідники вважають томол незалежним місцевим винаходом[7].

Прихильники полінезійської версії вказують, що технологія зшитих човнів була впроваджена австронезійцями десь наприкінці першого тисячоліття і після колонізації полінезійськими мореплавцями усіх віддалених островів Тихого океану, цілком вірогідно, що дехто з них досягнув і материкової Америки. Ці дослідники вказують, що томол «технологічно найскладніший плавзасіб, побудований у Північній Америці», і що його конструкція є унікальною для всього Нового світу. Припускається, що три назви традиційних каліфорнійських човнів — «томол(о)» чумашів та «тараїна» і «тиат» тонгви/киж вірогідно є запозиченням з полінезійських мов[5] Це припущення було додатково проаналізоване у короткому документальному епізоді KCET, випущеному в 2019 році[8], а деякі сучасні представники народностей чумашів та тонгва стверджують, що «вони завжди про це знали»[1].

Інші джерела припускають, що човни можуть походити з острова Санта-Каталіна і використовувались тисячі років[4].

Екіпаж веслує на острів Санта-Крус (Канальні острови) на борту реконструкції томолу "Elye'wun'', у 2006 році

Зшиті з дерев'яних дошок океанські томоли існували паралельно з місцевими очеретяними човнами, які індіанці північної Каліфорнії (зокрема північні групи чумашів) виготовляли з очерету виду тулі (Schoenoplectus acutus) і використовували здебільшого на річках[9][10].

Томоли були невід'ємною складовою широкої торгової мережі між тубільними племенами, які мешкали на тихоокеанському узбережжі на території, яку зараз називають затока Санта-Моніка, Пойнт-Концепшн та Канальні острови. На цій території існували певні судноплавні маршрути, а сигнальні вогні на суші використовувались як допоміжні засоби для навігації. Найзначніша за обсягами торгівля відбулася між двома найбільшими торговими поселеннями — в районі Лос-Анджелеса та Лонг-Біч, відстань між якими проходилась на веслах майже за добу[4].

Томоли були настільки важливими для індіанського суспільства, що породили у чумашів окремий клас чи гільдію, відому як «Братство каное», яка відповідала за будівництво нових томолів, а знання з технології будівництва човнів передавались поколінням від старшого майстра до учня. Володіти томолом дозволялося лише чоловікам з провідних сімей, а їх власників відзначала шкура грізлі або чорного барибала. При ретельному догляді човни могли прослужити десятки років і передаватися від покоління до покоління[4].

Вважається, що біля 650 р. н. е. томоли та тиати вже мали дуже важливе значення в житті чумашів та тонгви/кіж відповідно[4]. У 1542 році іспанський дослідник Хуан Родрігес Кабрільйо зазначив, що бачив так багато томолів в одному багатому поселенні, що він назвав його «пуебло де лас каноас» або «місто каное» (сучасне Малібу). Інший дослідник описав товариство, яке активно займалося будівництвом човнів в іншому поселенні на узбережжі, якому він через це дав назву Карпінтерія (з англ. — столярня).

Майже повний корпус томола було знайдено в смітниковому насипу на Канальних островах серед кісток дельфінів, тюленів та риб, а також черепашок та мушель різноманітних молюсків. В Природничому та в Морському музеях Санта-Барбари та в Каліфорнійській морській асоціації чумашів зберігаються репліки томолів, створені сучасним чумашами[4].

Останнім часом в Каліфорнії відзначається сплеск інтересу до відродження традицій будівництва історичних човнів, у зв'язку із чим представники народностей чумаши, тонгва/киж (габреіліно) та аксатшемем залучаються до будівництва та використовувати цього типу човна в сучасних умовах[2][3][11].

• «Dark Water Journey: Power of memories guides paddler on historic crossing»
• S2 E1: Rethinking the Coast with the Ti'at Society

• Cunningham, Richard W. (1989) California Indian Watercraft. Ez Nature Books. ISBN 978-0945092018.
• Helvarg, David (2016). The Golden Shore: California's Love Affair with the Sea. New World Library. ISBN 9781608684403.
• Wiener, James Blake (2013). Polynesians in California: Evidence for an Ancient Exchange? Ancient History, 26 March 2013.