Трагедія спільного

Траге́дія спі́льного, трагедія общин, трагедія общинного поля (англ. Tragedy of the commons) — рід явищ, пов'язаних з протиріччям між особистими інтересами і суспільним благом. В основному мається на увазі проблема надмірного використання суспільного блага. Термін «трагедія спільного» походить із книги Вільяма Форстера Лойда 1833 року про населення. Термін популяризував Гаррет Гардін в статті «Трагедія громадського надбання» для наукового журналу «Science».

Очищення тропічного лісу для сількогосподарських потреб в південній Мексиці

Трагедія спільнот показує як вільний доступ до ресурсу може повністю його знищити через надмірне використання, оскільки користувачі ресурсу отримують прибуток, а проблеми пов'язані з перевикористанням лягають на всіх користувачів.

Трагедія спільного в статті Гаррета Гардіна

Трагедія спільного має відношення до дилеми, яка була описана у впливовій статті Гаррета Гардіна, що була опублікована в журналі Science в 1968 році.[1] Ця стаття описує ситуацію, в якій багато індивідів, дії яких є незалежними, раціональними і стосуються лише власних інтересів, вичерпають спільні ресурси, навіть якщо кожен з цих індивидів не зацікавлений в подібному сценарії.[2]

Центральним прикладом в статті Гардіна є гіпотетична і спрощена ситуація, яка полягає в тому, що існує пасовище, спільне для групи людей, що випасають корів на ньому. В інтересах кожного пастуха випасати додаткову корову на цій ділянці землі, навіть якщо корів занадто багато і додаткові корови призведуть до погіршення якості пасовища. Пастух отримає вигоду від додаткової корови, а недоліки погіршення пасовища розділяє вся група. Якщо всі пастухи зроблять таке рішення (раціональне з точки зору індивида), то спільний ресурс (пасовище) буде зруйнованим. У результаті індивідуальних інтересів щодо спільного ресурсу, вся група людей, які розділють цей ресурс, може його втратити. Висновок Гардніна — приватизація ресурсів, тобто просто уникнення трагедії спільного.

Стаття Гардіна критикується на основі того, що він не розглядає історичний аспект спільних ресурсів, культурних традицій і не надає увагу різниці між спільною власністю і відкритим доступом до ресурсів. Наступні роботи Елінор Остром та інших стверджують, що висновок про приватизацію ресурів не є єдиним і оптимальним розв'язком проблеми.[3]

Головний висновок, який робить Гаррет Гардін в своєму есе полягає в тому, що для того, щоб зупинити спустошення Землі людьми, необхідно впровадити тотальний контроль над народжуваністю.[1]

Пізніше Гарет Гардін переглянув свою точку зору, уточнивши, що те, що він описав, насправді було «трагедією некерованого спільного».[4]

Приклади

Пасовище

Припустимо, існує якась сільська громада, у якої є тільки одне доступне пасовище. На ньому всі члени громади можуть пасти худобу скільки завгодно. Випас худоби зменшує кількість трави, що росте на ньому та, відповідно, вигоди від скотарства.

Кожен член громади може збільшити число своєї худоби, збільшити свій власний дохід, при цьому родючість пасовища скоротиться незначно. Однак якщо всі члени громади зроблять те ж саме, пасовище стане вже набагато гірше. Якщо ж член громади зменшить свій випас, родючість поля збільшиться, але його особистий виграш від цього буде набагато менший, ніж втрачений дохід.

Виходить, що всім членам громади вигідно тільки збільшувати використання пасовища, і ні на крок не відступати.

Надмірний вилов риби

Риба у відкритому океані (поза межами територіальних вод) може вважатися «нічийною власністю», тому її промисел доступний всім потенційним учасникам без винятку і практично без контролю. Прагнучи максимізувати свій особистий дохід від рибної ловлі, риболовні компанії направляють все більше суден на вилов риби, але оскільки чисельність ресурсу обмежена, то складність її вилову збільшується через зростаючу конкуренцію рибалок. Це змушує рибалок збільшувати свої зусилля з вилову риби і призводить до зниження прибутку всіх учасників ринку і, врешті решт, до вичерпання ресурсу. Кінцевим результатом неконтрольованого вилову є зникнення риби та банкрутство компаній, що займається риболовлею.

Проксі-сервер

Схожа ситуація спостерігається з доступом в інтернет через погано налаштований проксі-сервер. Коли пропускна здатність каналу ділиться порівну між з'єднаннями, користувач може збільшити відведену йому смугу пропускання, збільшуючи кількість з'єднань (наприклад, користуючись великою кількістю одночасно відкритих вікон браузера або менеджером закачувань). Якщо це роблять одночасно велика кількість користувачів, пропускна здатність кожного окремого з'єднання зменшується настільки, що веб-серфінг стає утрудненим.

Для вирішення цієї проблеми в проксі-серверах є інтелектуальні засоби поділу смуги пропускання між користувачами.

В обох випадках потрібен хтось (старійшина і адміністратор проксі-сервера відповідно), який регламентує використання загального ресурсу і не дає нікому його експлуатувати надміру.

Посилання
  1. Garrett Hardin, «The Tragedy of the Commons», Science, Vol. 162, No. 3859 (December 13, 1968), pp. 1243—1248. Також доступна тут і тут.
  2. Alderman, Naomi (Tuesday 7 April 2009 15.32 BST). Encarta's failure is no tragedy:Wikipedia has succeeded where Microsoft's Encarta failed, and seems to be a reversal of the 'tragedy of the commons'. News:Technology:Wikipedia (guardian.co.uk). Процитовано 7 квітня 2009.
  3. Ostrom 'revisits the commons' in 'Science'. Архів оригіналу за 5 березня 2012.
  4. Джей Волджаспер. Перемога спільного // Спільне. — 6 листопада 2009.

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.