Трансільванська митрополія

Трансільва́нська митропо́лія (Ардяльська митропо́лія, рум. Mitropolia Ardealului, угор. Erdélyi Metropólia) — митрополія у складі Румунської православної церкви, що діє на території Трансільванії. У 1864-1919 роках митрополія була автокефальною східно-православною церквою, відома як Германштадтська митропо́лія.

Трансільванська митрополія
Германштадтська митрополія
рум. Mitropolia Ardealului
угор. Erdélyi Metropólia

Катедральний Троїцький собор у Сібіу
Дата заснування Друга половина XIV ст.
У складі Румунського патріархату
Самостійність проголошена 1864 як автокефальна Германштадтська митрополія до 1919
Перший предстоятель Іван Митрополит усієї Трансільванії
Чинний предстоятель Лаврентій Архиєпископ Сібіуський, митрополит Трансільванський
Центр Сібіу
Основна юрисдикція Трансільванія, Румунія
Літургічна мова румунська
Музична традиція візантійська
Церковний календар новоюліанський

До складу митрополії входять:[1]

  • Сібіуська архиєпископія (управляється митрополитом)
  • Архиєпископія Алба-Юлії
  • Ковасненська і Харгітська єпархія
  • Орадська єпархія
  • Девська і Хунедоарська єпархія

Історія

Перші документальні свідчення про існування православних єпископських катедр на території Трансільванії датуються другою половиною XIV століття. Так в 1376 році в написи на стіні монастиря Римец згадується архиєпископ Геласій. У 1456 році згадується Іван з Хунедоари, а в 1479 році — Йоанникій з села Нандру, які можливо були митрополитами всієї Трансільванії. З 1488 по 1550 рік резиденцією чотирьох трансільванських митрополитів був Феляк.[2]

У 1541 році Трансільванія була зайнята турками, після чого резиденція митрополитів була перенесена в Джоаджу, а в 1572 році — в Алба-Юлію. У 1688 році Трансільванія опинилася під владою Габсбурзької Монархії.[2] Австрійці почали роботу по насадженню латинського католицизму на цих землях. У лютому-березні 1697 року їм вдалося схилити митрополита Теофіла (Серемі) до прийняття унії, але в серпні того ж року він раптово помер.[3] 22 січня 1698 року в Бухаресті був хіротонізований новий митрополит Атанасій (Ангел). 7 жовтня того ж року з 38 протопопами він приймає унію, створивши Румунську греко-католицьку церкву. У 1700 році кардинал Леопольд Коллоніч висвячує його в диякона і священика за латинським обрядом, а 25 червня 1701 року Атанасія поставили уніатським єпископом Алба-Юлії.[4]

Унія не мала підтримки серед більшости духовенства і пастви. У 1696 (вперше зафіксовано в листі від 5 вересня 1696 роки) архиєпископ Марамурешським (Мараморошський) Йосип (Стойка) отримує від незгодних з унією кліриків титул екзарха «всієї Угорської країни», хоча за іншою версією він отримав цей титул від Вселенського патріарха ще в 1693 році. За деякими даними, в 1694 році владика Йосип уклав угоду угоду з кальвіністами (Трансільванський реформатської консисторією) про спільну боротьбу експансії католицизму. Після відступництва митрополита Атанасія архиєпископ Йосип направляє йому велике послання на румунській мові з викриттям унії і папизма (текст не зберігся). Владика Йосиф вів активну антикатолицьку діяльність, з його благословення проводяться антиунійські церковні собори. 5 березня 1705 року архиєпископа Йосипа заарештовують і укладають при замку в Хусті. У кінці 1706 єпископом Мараморошської був обраний Іов (Цирку). Скориставшись Повстанням Ракоці, на початку 1707 владика Іов зміг ненадовго відновити митрополію в Алба-Юлії, а Опанас (Ангел) був вигнаний в Сібіу. Унаслідок воєнних невдач угорців, в кінці 1707 року Іов, заочно засуджений австрійцями до смертної кари, втік до Молдавського князівства. Йосип (Стойка) продовжував нелегальну діяльність з окормлення православних громад до своєї смерти в 1711 році.[3]

Православні Трансільванії залишалися без єпископського очолення до 1761 року, коли була заснована Сібіуская єпархія Карловацької митрополії. У грудні 1864 року Трансільванська митрополія була відновлена як автокефальна Германштадтська митрополія з центром в місті Германштадта (Сібіу). До складу цієї помісної церкви входили Сібіуська архиєпископія, Карансебешська і Арадська єпархії. У 1868 році прийнято «Органічний статут» — статут церкви, яким вона керувалася до своєї ліквідації в 1919 році.[2][5]

Після приєднання Трансільванії до Румунії 1 грудня 1918 року доля Германштадтської митрополії була вирішена. 23 квітня 1919 року Германштадтський синод прийняв рішення про входження митрополії в Румунську православну церкву в якості її складової частини.[6]

7 листопада 1939 року в складі Трансільванської митрополії утворена Тімішоарська єпархія (з квітня 1947 року — архиєпископія). У липні 1947 року з Трансільванської митрополії виділена нова Банатська митрополія, до якої увійшли Тімішоарська архиєпископія і Карансебеська єпархія.[7] У 1949 році в Банатську митрополію передана Арадська єпархія, до складу якої в свою чергу включили Хунедоарський повіт.[8]

4 листопада 2005 року зі складу Трансільванської митрополії була виділена Митрополія Клужа, Алби, Крішани і Марамуреш (Клужська митрополія). Це було наслідком внутрішньої боротьби серед ієрархів Румунської православної церкви, що виникла після смерти митрополита Трансільванського Антонія (Племедяле) 29 серпня того ж року. Фактично нової митрополії передали практично всю Трансільванську митрополії, за винятком Сібіуської архиєпископії і Єпархії Ковасна та Харгіта.[9] У лютому 2012 року архиєпископія Алба-Юлії та Орадская єпархія з Клужської митрополії, а також Девська та Хунедоарская єпархія з Банатської митрополії були повернуті в юрисдикцію Трансільванської митрополії.[10]

Предстоятелі
Адміністративна структура Православної церкви в Австро-Угорщині (1909 рік)
  • Іван (згад. 1456)
  • Іоанникій (згад. 1479)
  • Варлаам (згад. 1 537)
  • Стефан (згад. +1557)
  • Геннадій (згад. 1560 і можливо до 1580)
  • Іван Прислопський (1585-1605)
  • Теоктист (1605-1622)
  • Досифей (1622-1627)
  • Геннадій (1627-1640)
  • Ілля (Іорест) (1640-1643)
  • Симеон (Стефан) (1643-1656)
  • Сава (Бранкович) (1656-1680)
  • Йосип (1680-1682)
  • Іоасаф (1682-1683)
  • Сава (1684-1687)
  • Варлаам (1687-1693)
  • Теофіл (Серемі) (1693-1697)
  • Атанасій (Ангел) (22 січня - 7 жовтня 1698)
  • Іов (Цирку) (1707)
  • Андрій (Шагун) (12 грудня 1864 - 28 червень 1873)
  • Прокопій (Івачковіч) (7 вересня 1873 - 31 липень 1874)
  • Мирон (Романул) (21 листопада 1874 - 16 жовтень 1898)
  • Іван (Меціану) (31 грудня 1898 - 3 лютого 1916)
  • Василь (Мангра) (29 жовтня 1916 - 14 жовтень 1918)
  • Іван (Папп) (жовтень 1918 - травень 1920) в/у єп. Арадскій
  • Микола (Белан) (30 травня 1920 - 6 серпня 1955)
  • Юстин (Моісеску) (15 березня 1956 - 19 січня 1957)
  • Микола (Колан) (23 травня 1957 - 15 квітень 1967)
  • Микола (Младіна) (8 червня 1967 - 1 серпня 1981)
  • Антоній (Племедяле) (7 лютого 1982 - 29 серпня 2005)
  • Лаврентій (Стреза) (з 13 листопада 2005 року)

Примітки
  1. Mitropolia Ardealului (рум.). Secretariatul de Stat pentru Culte. Процитовано 7 листопада 2019.
  2. Istoric (рум.). Mitropolia Ardealului. Процитовано 7 листопада 2019.
  3. В. Г. Пидгайко ИОСИФ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2011. — Т. XXV. — С. 669—672. — ISBN 978-5-89572-046-2.(рос.)
  4. В. Я. Гросул АФАНАСИЙ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2001. — Т. III. — С. 710. — ISBN 5-89572-008-0.(рос.)
  5. Скурат К. Е. Глава III. Румынская Православная Церковь // История Поместных Православных Церквей. Т. 2. — М. : Фирма «Рус. огни» : АНС, 1994. — 318 с.
  6. pr. Cezar Ţăbârnă (18 березня 2008). Istoria creştinismului (CMXXIV): Înfiinţarea Patriarhiei Române (I) (рум.). Ziarul Lumina. Процитовано 7 листопада 2019.
  7. Istoric al vieţii religioase din Banat (рум.). Mitropolia Banatului. Процитовано 7 листопада 2019.
  8. Istoricul Eparhiei Aradului (рум.). Arhiepiscopia Aradului. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 7 листопада 2019.
  9. Jocul cu mitropoliile. tribuna.ro (рум.). 5 лютого 2012. Процитовано 7 листопада 2019.
  10. STEFAN DOBRE (17 лютого 2012). Sfantul Sinod al BOR a decis: Mitropolia Ardealului isi mareste granitele. turnulsfatului.ro (рум.). Процитовано 7 листопада 2019.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.