Тубанти

Тубанти германське плем'я, що жило в східній частині Нідерландів, на північ від річки Рейн. Історично їх часто ототожнюють з племенем туїханті, відомим із двох написів, знайдених поблизу від валу Адріана. Сучасна назва регіону Твенте походить саме від слова «туїханті». Тубанти згадуються в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Евфрона[1].

Історія

Вперше тубантів згадує Тацит в описі першої експедиції Германіка проти марсів (14 рік н. е.)[2], коли вони, в коаліції з бруктерами й усіпетами, залучили римські війська в свої зимові табори, приблизно в районі Мюнстера.

У 17 році н. е. тубанти згадуються як тубаттії (Tubattii) в Страбона в переліку німецьких народів, переможених Римом під командуванням Германіка. Деякі представники народу йшли в тріумфальній процесії Германіка як полонені[3].

У 58 році н. е. Тацит у своїх «Анналах» повідомляє, що ампсіварії в своїй скарзі римлянам щодо земель на північ від Рейну, зайнятих римськими військовиками, зазначили, що вони по черзі належали хамавам, тубантам, а потім усіпетам[4]. (Відомо, що усіпети переселилися в регіон Рейну ще за часів Цезаря (55 рік до н. е.), але в той час не заснували постійних поселень, вкоренившись на північному березі Рейну лише в часи Друза близько 11 року).

Клавдій Птолемей у своїй «Географії» (2.10)[5] робить спробу опису поширення німецьких племен з півночі на південь, починаючи з хамавів, «нижче» від яких перебували хатти і тубанти.

У двох священних написах третього століття, знайдених біля валу Адріана, згадуються туїханті, що служили в допоміжному підрозділі римської армії, Cuneus Frisiorum. (Фризами за часів Римської імперії називали всі, або більшість німецьких племен на північ від Рейну, в тому ж районі, де проживали й тубанти). У написах сказано:

  • «На славу бога Марса, і двох Алайсіяге, і божественної сили Імператора германці з племені туїханті, вірно служачи Олександру Северу у війську фризів при Верковіціумі, з готовністю і гідністю виконали свою обітницю».
  • «На славу бога Марса [Тінескуса], і двох Алайсіяге, Беди і Фіммілени, і божественної сили Імператора германці з племені туїханті з готовністю і гідністю виконали свою обітницю»[6].

«Марс Тінескус/Тінгсус» ймовірно стосується германо-скандинавського бога військової доблесті Тюра, якого прийнято вважати аналогом римського Марса. Його ім'я пов'язане з давньою традицією скликати народні збори тінґи (слов'янський аналог тінґу віче).

308 року н. е. тубанти приєдналися до союзу проти Костянтина Великого під час його війни з бруктерами[7].

Плем'я фігурує (під назвами туїанті і туеанті) в двох актах між 797 і 799 роками н. е., що стосуються передання в дар декількох угідь у Твенте і Салланді церкві у Віхені (провінція Гелдерланд)[8].

Археологія

За даними археологічних досліджень, території, що асоціюються з тубантами, були з часів останнього льодовикового періоду практично безперервно заселеними. Ґрунти регіону дуже родючі і надають широкі можливості для розвитку сільського господарства, зокрема тваринництва. На місцевості виявлено штучні пагорби — еси (нід. es) або еші (нід. esch), які створювалися як сховища гною (в суміші з ґрунтом). Найвідоміші з таких пагорбів — Флерінгенський еш (Fleringer Esch) поблизу Флерінгена і Уссельський еш поблизу Уссело.

Існують археологічні свідчення про досить великомасштабне виробництво в регіоні (особливо поблизу Хетена) заліза. Це вказує на те, що місцеві жителі знали процес виробництва сталі зі вмістом вуглецю близько 2 %. Як сировину використовували рясні поклади болотної руди. Місця виробництва датуються 280—350 роками н. е.[9]

Примітки

  1. ТУБАНТЫ (рос.). Словари, энциклопедии и справочники - бесплатно Онлайн - Slovar.cc. Процитовано 12 травня 2018.
  2. Корнелий Тацит. АННАЛЫ: КНИГА I. История Древнего Рима.
  3. Strabo, Geography, BOOK VII., CHAPTER I. www.perseus.tufts.edu. Процитовано 12 травня 2018.
  4. Корнелий Тацит. АННАЛЫ: КНИГА XIII. История Древнего Рима.
  5. LacusCurtius • Ptolemy's Geography — Book II, Chapter 10. penelope.uchicago.edu. Процитовано 12 травня 2018. Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  6. P. A. J. Attema, Ma Los-Weijns, N. D. Maring van der Pers. Palaeohistoria 49/50 (2007/2008). — Barkhuis, 2008-12. — 965 с. — ISBN 9789077922446.
  7. Провинция Оверэйссел, История. “Нидерланды без секретов”.
  8. P. A. J. Attema, E. Bolhuis, N. D. Maring-Van der Pers. Palaeohistoria 51/52 (2009/2010). — Barkhuis, 2010-12. — 455 с. — ISBN 9789077922736.
  9. Iron Age tool marks move to steel (англ.). 12 травня 2004. Процитовано 12 травня 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.