Константин І Великий

Римський світ під час громадянської війни 306—324

У 306 в Римі відбулося повстання, у ході якого Максенцій, син Максиміана, прийшов до влади. Константин охоче пішов на угоду з ним, намагаючись використовувати його для знищення Флавія Севера. Намагаючись придушити повстання, Север обложив Рим, але взяти його не зміг і відступив у добре укріплену Равенну. Максиміан, що повернувся до влади після проголошення сина цезарем, пішов на хитрість. Він переконав Севера, що серед його наближених проти нього укладена змова, і якщо він здасться на милість Максиміану, йому збережуть життя. Коли Север здався, його привезли до Риму і змусили накласти на себе руки. Після його загибелі сам імператор Галерій намагався придушити повстання. Він вторгся до Італії, однак нічого не зміг заподіяти неприступним твердиням Риму і Равенни. У 308 замість Севера він оголосив августом Заходу імперії Ліцинія, який реально контролював лише балканські провінції. У цьому ж році цезар Максиміан Даза оголосив себе августом, і Галерій був змушений надати Константину такий самий титул (тому що до цього вони обидва були цезарями). Таким чином, у 308 імперія опинилася під владою одразу 5 повноправних правителів, кожен з яких не підкорявся іншому.

Незабаром Максиміан Геркулій, що не бажав ділити владу з сином, залишив Рим і вирушив в Арелат (сучасний Арль у Франції) до Константина, який доводився йому зятем. У 310 Максиміан, який перебував у Арелаті як приватна особа, розпустив чутки про його смерть і захопив владу. Але більша частина армії залишилася вірна Константинові, який у цей момент був у поході проти франків. Незабаром почувши про повстання, він швидко повернувся. Максиміан втік до Массилії, але місцеві жителі відкрили ворота військам Константина. Імператор зберіг Максиміану життя, однак той, втративши надію на володіння владою, наклав на себе руки. За іншою версією він був страчений Константином. Після смерті Максиміана його ім'я було стерто з усіх написів, а зображення знищені.

Фреска «Битва біля Мульвійського мосту», Джуліо Романо, Апостольський палац

Візантійська мозаїка із зображенням Константина в Соборі святої Софії, Константинополь

У 312 тепер уже Константин рушив зі своїми військами проти Максенція, влада якого на той час перетворилася у жорстоку тиранію. Порочний та порожній, він обтяжив народ непосильними податками, доходи від яких він витрачав на пишні святкування та грандіозні будівництва. Однак він володів великим військом, що складалося з гвардії преторіанців, а також маврів та італіків. У кількох битвах Константин розгромив сили Максенція, який у цей момент давав у Римі ігри на честь свого дня народження. Нарешті, коли війська Константина стояли вже біля самого Рима, він зустрівся з противником поблизу Мульвійського мосту, але війська того почали тікати, а сам він піддавшись страху кинувся до зруйнованого мосту і потонув в Тибрі. 28 жовтня 312 Константин урочисто вступив до Риму. На честь цієї перемоги в столиці була поставлена грандіозна арка Константина. Втім в імперії залишалося ще двоє августів. Це були Максиміан Даза і Ліциній — ставленики Галерія (сам він до того часу вже помер).

У 313 Максиміан Даза був переможений Ліцинієм, який приєднав його володіння до своїх. Таким чином він став правителем більшої частини імперії, що охоплювала всю Азію, Єгипет і Балкани, Константину ж залишалися Галлія, Італія, Африка та Іспанія.

У 314 війська обох августів зустрілися. Ліциній зазнав поразки та за мирним договором віддавав переможцю Паннонію, Далмацію, Дакію, Македонію та Грецію. Проте через 10 років у 324 їх війська знову зійшлися і в рішучій битві поблизу міста Адріанополь у Фракії Константин знову здобув перемогу. Ліциній втік до добре укріпленої Нікомедії. Константин запропонував йому зректися влади в обмін на збереження життя. Ліциній погодився.

18 вересня 324 Константин був офіційно оголошений єдиним правителем імперії. Ліцинія вислали до Фессалонік, де таємно вбили, не зважаючи на домовленість.

Фреска 13 століття, яка зображує Константина Великого, папу Сільвестра I і момент передачі «Дара», церква Санті Куаттро Коронаті в Римі

Константиновим даром іменувалася грамота, нібито видана імператором Константином Великим папі Сільвестру, в якій імператор оголошував, що передає Папі Римському владу над усією західною частиною Римської імперії, а сам вирішив виїхати до Константинополя. Ця грамота в дійсності була сфабрикована в папській курії близько середини 8 століття задля обґрунтування світської влади пап, яка щойно виникла, і особливо їхніх домагань на верховенство над мирською владою на Заході. Перші сумніви щодо автентичності документа виникли ще в Середньовіччі. Остаточно довів факт фальсифікації італійський гуманіст Лоренцо Валла у творі «Про фальшивість Константинового дару» (1440), опублікованому 1517 року[7].

Ставши повновладним правителем імперії, Константин продовжив політику Діоклетіана із закріплення вільних землеробів за їхнею землею, при цьому сильно зросли податки тому, що після майже 20 років громадянських воєн, державі потрібні були кошти на відновлення імперії. Також Константин розгорнув бурхливу будівельну діяльність, що також вимагало додаткових витрат. Державу було розділено Константином на 4 округи: Схід, Іллірію, Італію і Галлію, які ділилися на дрібніші адміністративні одиниці — дієцезії. Він також заснував державну раду при імператорі — консисторій. За Константина продовжилася подальша варваризація армії.

Після нестримної інфляції у третьому столітті, пов'язаної з виробництвом паперових грошей для оплати державних витрат, Діоклетіан намагався відновити надійне карбування срібних і золотих монет. Константин залишив цю консервативну грошово-кредитну політику, воліючи замість цього сконцентруватися на карбуванні великої кількості хороших стандартних золотих монет — солідусів, зі сплаву золота та срібла, щоб забезпечити можливість збереження фідуціарного карбування поряд з золотим стандартом. Анонімний автор можливо сучасник в Трактаті про військову справу «De rebus belicis» постановив, що внаслідок цієї грошово-кредитної політики, розкол між класами розширився: багаті мали чималу вигоду від стабільної купівельної спроможності на золоту монету, а бідні були постійно принижені. Пізніше такі імператори, як Юліан Відступник спробували карбувати монети з міді.

Грошово-кредитна політика Константина була тісно поєднана з його релігійними віруваннями, в тому плані, що збільшення карбування було пов'язано із едиктами про конфіскацію, прийнятими після 331 і до 336 — все золото, срібні і бронзові статуї з язичницьких храмів були оголошені власністю Імперії. Два імперських комісари для кожної провінції отримали завдання зібрати ці статуї і переплавити їх для негайного карбування, за винятком бронзових статуй, які використовувались як громадські пам'ятки для облаштування нової столиці Константинополя.

До IV століття місто Рим перестало бути резиденцією імператорів. В умовах постійної небезпеки зовнішнього вторгнення правитель повинен був знаходиться ближче до кордонів імперії. З цієї точки зору розташування столиці було незручним. Тому, починаючи з Діоклетіана, імператори мали свої резиденції в містах, відповідніших стратегічним цілям оборони держави. Такими містами були Трір в Німеччині, Нікомедія в Малій Азії, Аквілея та Мілан у Північній Італії.

Константин не був виключенням із цього правила. Перший раз він відвідав Рим після перемоги над Максенцієм, згодом побувавши там тільки два рази. Константин загорівся мрією створити нову столицю, яка символізувала б початок нової епохи в історії Риму. Основою для майбутнього міста послужило стародавнє грецьке місто Віза́нтій, розташоване на європейському узбережжі Босфору. Старе місто було розширене і оточене неприступними фортечними стінами. У ньому був зведений іподром і безліч храмів, як християнських, так і язичницьких. З усієї імперії до Візантія звозилися твори мистецтва: картини, скульптури. Будівництво розпочалося в 324 році і через 6 років 11 травня 330 року Константин офіційно переніс столицю Римської імперії до Візантія і назвав його Новим Римом (грец. Νέα Ῥώμη, лат. Nova Roma), однак ця назва не набула широкого вжитку і вже за життя імператора місто стали називати Константинополем — тобто містом Константина.

На початку літа 326 року сина Константина Кріспа (Флавій Юлій Крісп) схопили і стратили за наказом свого батька-імператора. Причини цього до кінця невідомі. Ймовірно, це сталося через наклеп мачухи Кріспа Фаусти, яка намагалася розчистити дорогу до трону своїм синам, вона звинуватила Кріспа в тому, що він намагався її зґвалтувати, і підкупила декількох сенаторів, щоб вони підтвердили це. Однак вже через місяць після страти сина Константин, мабуть, розкривши обман дружини, звелів замкнути її в лазні, де вона задихнулася від жару.