Турбідіти

Турбідіти – відклади мулистих потоків на дні морів і океанів, представлені кластичними осадами різної крупності і форми зерен. В Т. зустрічаються залишки мілководних і прибережних організмів, перенесених мулистим потоком; іноді присутній вулканогенний матеріал тефра (тефротурбідіти); у викопному вигляді Т. відомі під назв. “туфові турбідіти". Мають широке розповсюдження серед сучасних і древніх відкладів (особливо серед осадів сейсмічно активних областей).

Свіжі турбідіти — це поєднання піску, алевриту та мулу. Древні турбідіти — пісковик, алевроліт та аргіліт після літифікації.[1] Глибоководні турбідіти іноді вміщують перевідкладену мілководну фауну й залишки флори з суходолу. Піщані відклади на великих глибинах у більшості випадків є турбідітами.[2]

Турбідітні потоки, як правило, починаються на бровці шельфу і за рахунок гравітаційної енергії прямують вниз континентальним схилом системою підводних каньйонів до його підніжжя або і далі, до абісальної рівнини. Такий потік є турбулентним потоком суспензії осадового матеріалу, що відрізняється від навколишніх вод більшою густиною, переносить величезні обсяги континентального матеріалу з континентального шельфу до його підніжжя. Довжина і ширина турбідітних потоків може сягати кількох десятків кілометрів, потужність — до сотень метрів, швидкість — до 100 км/год, швидкість осадонакопичення — до 5 м за 100 років і більше.

Для турбідітів характерне ритмічне чергування прошарків з низу до гори: піски — алеврити — мул. Кожен такий тришаровий елемент ритму називається циклом Боума і утворюється в результаті одноразового сходження «лавини». Товщина циклу зазвичай 1 м і менше. Шарувата структура циклу пояснюється різною швидкістю осадження матеріалу в залежності від розміру частинок. Найбільша фракція (пісок) випадає відразу, потім — дрібніші. В тілі турбідіту міститься іноді тисячі таких циклів в залежності від віку та інтенсивності осадонакопичення на континенті. В цьому глибоководному осаді зустрічаються залишки мілководних та прибережних організмів, принесених каламутним потоком; іноді присутній вулканогенний матеріал — тефра (тефротурбідіти); у викопному виді вони відомі під назвою «туфові турбідіти».

Турбідіти бувають як сучасними, так і викопними, які утворилися в попередні геологічні епохи на дні древніх океанів, і підняті тепер вище рівня моря. Сучасні турбідіти відкладаються на глибинах понад 2000 м і розташовуються вздовж континентальних схилів. Найбільш тонкозерниста їх фракція, алеврит та мул, заповнюють плоскі абісальні рівнини. Товщина сучасних турбідітів рідко перевищує 1 км.

Серед турбідітів розрізняють:

• Проксимальні — відносно грубі, що утворились неподалік від джерела потоку.
• Дістальні — тонкі, що утворились на великій відстані від джерела потоку.
• Турбідіти туфові — утворення каламутних потоків на основі вулканогенного матеріалу.

Інколи турбідіти вкривають великі площі абісальних рівнин: біля узбережжя Каліфорнії, трог Пуерто-Рико, Мексиканська затока.[2]

Детальне вивчення турбідітів почалось після значного землетрусу в районі Великої банки 19 листопада 1929 року. Тоді мутьєвими потоками було пошкоджено підводні телеграфні кабелі. На підводній рівнині утворився турбідіт завтовшки 1 м на площі 100 тис. км². Швидкість потоку становила 40-55 км/год. Максимальна дальність переносу осадового матеріалу становила 720 км.[3]

• Фліш

1. (англ.) Arnold H. Bouma, Charles G. Stone, ed. (2000). Fine-Grained Turbidite Systems. American Association of Petroleum Geologists. ISBN 978-0-89181-353-8.
2. (англ.) S. A. Lomas, P. Joseph, ed. (2004). Confined Turbidite Systems. Geological Society of London. ISBN 978-1-86239-149-9.
3. (рос.) Петрографический словарь. — М.: «Недра», 1981.
4. (рос.) Короновский Н. В. Общая геология. — М.: Издательство Московского университета, 2002.