Тєле

Перша згадка про чиле у описі походу китайської держави Рання Янь 357 року. Перша згадка гаоче у описі військового походу китайської держави Дай у 363 році. Назва «гаоче» є китайською і означає «високі вози».

Перелік імен багатьох богатирів наводить їх належність народу дінлін у літописах держав Південних Династій.

«Гаоче пересуваються у пошуках трави й води. Вони зодягаються у шкіру й їдять м'ясо. Їхня худоба й вівці такі самі як у жужан, але колеса їхніх возів вищі й мають багато спиць.»

Вейшу, 103

«Прабатьками хуіхе були хунну за ознакою їхнього звичаю їздити на високо-колісних возах. Вони також були звані гаоче у часи Янь Вей (Північна Вей у 386—534 роках), або чиле, яке є альтернативною назвою тєле»

, Сінь Таншу, 232

Інша група, яку китайці називали східні гаоче (东部高车), ймовірно мешкала від річки Онон до озера Байкал (巳尼陂). Відношення східних гаоче до решти гаоче неясне.

У часи підвладдя Жужанському каганату гаоче поділялися на 6 племен й 12 кланів.

У 391 році жужанський вождь Хедохань (曷多汗) був убитий правлячим хунським кланом туоба Північної Вей. Син Хедоханью Шелунь у помсту провів декілька набігів для наведення племінного підкорення туобі, проте 399 року зазнав поразки й був вимушений втекти на захід. Тут на заході Шелунь підкорив гаоцьке плем'я хулу (斛律). За допомогою хулу Чилохоу (叱洛侯), Шелунь поневолив більшість племен гаоче й проголосив себе жужанським каганом 11 березня 402 року. Багатьом гаоче, як наприклад Чилохоу було надано багато повноважень й влади.

За часів правління жужанських каганів Шелянь й його наступника Датань межі каганату досягли озера Іссик-Куля де вони перемогли індоєвропейців усунів й змусили їх посунути на південь. На сході вони робили набіги на хунську Північну Вей доти коли вони отримали поразку 16 червня 429 року. Згодом було полонено 1,5 мільйони гаоче й поселене на півдні у навколишніх землях до північно-вейської столиці Пінчен.

Після цього насильного переселення у літописах вони називаються: західними гаоче (西部敕勒) — у південній, за Жовтою річкою, частині пустелі Ордос, яких також називали Хесі Чиле [河西敕勒]); східними чиле (东部敕勒), поміж Учжоу (武周) й столичними передмістями; північні чиле (北部敕勒), до півночі й біля кордонів. Велика частина північних чиле (остання згадка 445 року) й східних чиле (остання згадка 524 року) можливо згодом втекла у степи. Західні чиле (переважно хулу й клан ціфулі племен фуфуло, що також відносилися до тєле) повстали у 524—526 роках були переселені далі на південь й згодом асимільовані.

Зі втратою людності Жужанський каганат увійшов у тимчасовий занепад. Але вже 460 року жужани розбили рештки Північного Лян на заході зі столицею у Гаочані. 470 року князь написав благального листа імператору Тоба, у якому повідомив що усі маленькі держави на заході підкорені Жужанському каганату. У 472 році жужанський хан Юйцзюлу Юйчен напав на Північну Вей з її західного кордону. До року своєї смерті у 485 році Юйчен відновив Жужанський каганат до ще більшої могутності до часів кагана Датань.

За ціх воєн часів Юйченя південно-західна група племен гаоче відома під назвою фуфуло об'єднало 12 кланів гаоче й повстало проти жужан, але були переможені тими. Вони втекли й утворили державу у 487 році на північний захід від Гаоченя.

З цього часу було відоме замало про гаоче до появи гьоктюрків (Тюркський каганат).

Фуфуло (副伏罗) були гаочеським племенем, що складався з 12 кланів, й який очолив племена тєле у власну державу. Їхні землі були ймовірно над річкою Туїн Гобі-Алтайського гірського хребта (Баянхонгорський аймак), недалеко від китайської державної колонії й незалежної держави Гаочанське царство. Раніше фуфуло були відомі під етнонімом ічжань, що мешкали тут з приблизно 150 року, й що були спільниками з іншим тєле племенем — туоба.

У 481 році фуфуло почали погрожувати Гаочан й скинули одного з їхніх царів. По смерті у 485 році жужанського кагану Юйченя його войовничий син Дулунь воював проти тоуба. Після незгоди вождь фуфуло А-Фучжілу видав Дулунь й 487 року разом з його молодшим кузеном Цюнгі (穷奇) вивели їхній клан з числом у 100000 юрт на втечю від переслідувавшего їх жужанського війська на чолі з Дулунь й його вуйка Нагая через нанесення їм поразки.

Після вдалої втечі вони осіли у Джунгарії й заснували невелику державу відому у історії під назвами Улу Беглик (候娄匐勒 або А-Фучжілу царство. Як зробили згодом Цібі й Сюеяньто у 605 році, так фуфуло розділили їхнє правління у Джунгарії на південне й північне. Фуфуло стали спільниками Північної Вей у 490 році у війні проти Жужанського каганату до 541 року, коли вони були розсіяні жужанами.

Невдовзі після смерті жужанського кагана Дулунь у 492 році декілька важливих міст-оаз були взяті фуфуло, що відрізало жужан від західної частини каганату. Позбувшися жужанського впливу на заході постала конфедерація споріднених кочових племен — ефталитів, що вперше просунули їхні межі до Карашахру на сході, де був убитий фуфулоський вождь Цюнгі, а його син Мєту (弥俄突) був полонений.

З 507 року ефталіти безперервно посилають 18 послів з дарами (朝献/朝贡) до китайських дворів (12 до Північної Вей, 3 — до Лян, 2 до Західної Вей й 1 до Північної Чжоу) на відміну від тільки одного у 456 році. Як перси Пероз І й його син Каядх І раніше, так й ефталіти пізніше підтримали вождя фуфуло Мєту. Мєту повернувся до правління, коли наступник А-Фуцжілу Біліян (跋利延) був скинутий його соплемінниками, під час недовгої сплати данини племені туоба. 508 року жужанський каган Футу напав на фуфуло й наніс поразку, проте був убитий Мєту на своєму шляху назад. Потім у 516 році Чоуну, син Футу переміг Мєту й на помсту стратив його, який був затяганий конем прив'язаним до нього мотузкою до смерті.

Фуфуло перекочували на декілька років на схованку до ефталитів. 520 року Чоуну був відбитий його молодшим братом Іфу (伊匐), який поновив панування каганату. Після своєї поразки Чоуну повернувся на схід, де він був убитий під час державного перевороту, у якому правлячий клан Юйцзюлу (郁久闾) був поділений на два угруповання. У 521 році фуфуло вдерлися на територію Жужанського каганату, але були відкинені назад 524 року. Потім фуфуло перенесли важкі поразки від жужанського кагану Анагуй перед своїм знищенням 541 року. Протягом останніх десяти років фуфуло допомагали Східній Вей вести громадянську війну проти Західньої Вей. Після знищення 541 року фуфулоська шляхта здалася ним.