Жужанський каганат

• Жужани (кит. 柔然; Róurán) — у китайських джерелах та історіографії.
• Жужусці / Жуанжуани (кит. 蠕蠕; Rúrú / Ruǎnruǎn; кит. 茹茹, Ruru) — у китайських джерелах.
• Тантани (кит. 檀檀, Tántán) — у китайських джерелах.

Назва з'являється у історії з наказів імператора Північної Вей Тайу (Тао Тоба, що правив у 424—452 роках), який воював з ними й намагався їх вгамувати.

Пращур жужан Мугулюй засвідчено був початково рабом народу туоба, що мешкали на північному боці від Жовтої річки. Нащадок Мугулу Юйцзюлюй Шелунь був першим вождем який спромігся об'єднати нарід жужан й здобути владу над теле й сяньбей. Шелунь був також першим зі степових кочовиків що назвався титулом каган у 402 році, що був початково званням князів сяньбей.

Те трохи, що відоме про жужанських можновладців знаходимо у «Книзі Вей» як відгалуження сяньбей.

Жужанський каганат керувався племенем сяньбей, що залишилися у монгольських степах після масової міграції сяньбей на південь у Північний Китай й формування ними там численних державних утворень.

Жужанський каганат й сусідні азійські держави на 500 рік

Жужани стали уперше відомі підкоренням теле й формуванням імперії що простягалася до Хулуна у східній Внутрішній Монголії. На заході імперії була орда ефталитів, що були васалами жужан до початку 5 сторіччя. Жужани володіли монгольськими степами від маньчжурської межі до Турпана і можливо до східного узбережжя озера Балхаш, а також від річки Орхон до Застінного Китаю.

Початком кінця піднесення жужан було відпадіння на заході ефталитської орди й численні внутрішні конфлікти, що підбурювалися китайськими агентами. 508 року теле перемогли жужан у битві. У 516 році жужани перемогли теле.

Після відкинення пропозиції про монархічний шлюб жужанами тюркський вождь Туцзюе приєднався до держави Західна Вей, наступниці держави північна Вей, й повстав проти жужанського панування. 555 року вони повідрубали голови у 3000 жужан. Останній жужанський каган разом з жужанською шляхтою втекли до Західної Веї, проте були страчені на вимогу тюрка Туцзюе. За європейськими джерелами жужани втекли степами на захід після такого жорстокого відношення переможців, що стала відома у Європі й Україні навалою аварів. Саме з цим періодом можна пов'язувати поширення іншого відомого ще китайцям етноніма жужан — татар.

Жужани підкорили сучасні краї Сінцзяну, Монголії, Туркестану, південь Сибіру й частину Маньчжурії з кінця 4 сторіччя.

Їхні часті вторгнення істотно впливали на сусідні країни. Хоча вони мали тюркський народ ашина у своїй федерації, проте саме вони поклали край владі жужан у спілці з іншими степовими народностями й китайськими державами Північна Ци та Північна Чжоу 552 року. Північна Вей, створила шість військових таборів — гарнізонів, що межували з жужанами, які згодом стали вогнищем ряду великих заколотів на початку шостого сторіччя проти китайської держави.