Узин

Історики стверджують, що в X ст. у південно-руські степи із Середньої Азії перекочувала частка племен огузів. Їх ще називали «огузи». Назва цих племен мало імовірно дала б назву місту та річці, через не осідлість тюрків тут, значний розрив у згадці назви річки та села у (близько у 250 років) і часів існування огузів, та слід зважати, на те, що на теренах міста не зафіксовано ні огузьких стоянок ні згадок кочування. Степові простори були місцем кочування ще в скіфські часи, про що імовірно свідчить знайдене тут грецьке бронзове дзеркало VI ст. до н. е.

У 1151 р. на Перепетовому полі поблизу сучасного смт Гребінки відбувалася битва між князем Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Довгоруким. В описі маршруту руху війська суздальського князя літописець згадує річку Бзяницю. Більша частина дослідників вважає, що Бзяниця давньоруських часів є не що інше, як середньовічна Узениця та сучасна р. Узинка, а за припущенням М. С. Грушевського, ним може бути як назва урочища, так і поселення. Ще одна тюрська версія походження топоніма пов'язана з тюркським гідрографічним терміном каз. «Өзен», що означає «річка». Зрештою походження слов'янське назви річки нині Узинка дуже імовірне зважаючи на стару назву Узениця від короткої форма прикметника Узен та суфікса у жіночому роді -иця що означало «узенька річка» (порівняйте блаже́н, жа́ден, незго́ден, пови́нен). Спосіб утворення назви річки доволі типовий для слов'янських земель, що імовірно свідчить про слов'янське походження назви річки та від нього села і міста, так і згадки назви річки як Узька у 19 ст. Зокрема переконливішою здається таке походження через саме слов'янське, а не тюрське осіле місцеве населення ще з доби лука-райковецької культури та раніше на землях басейну ріки Рось.

Першу писемну згадку про Узеницю (Узин) вже як селища зустрічаємо у свідченнях жителів Узениці, або стар.-укр. ȣꙁεɴъ (лютий 1638 р.), що втекли до Московії після поразки козацького повстання 1638 р. Під час військових подій другої половини XVII ст. життя в селищі занепало. Виродження почалося з середини XVIII ст. У 1773 р. управитель Білоцерківського ключа пан Глембовський надав повноваження на утворення слободи на р. Узин ротмістру польської служби пану Темберському. Відтоді село називалось Темберщиною чи Узькою, Узином. Ще в наші дні мешканці міста та округи називають Узин Темберщиною.

1842 року було збудовано дерев'яну церкву св. Миколая. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Миколая с. Темберщина Блощинської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/temb_001.xml

Після смерті Темберського Темберщина перейшла у власність графів Браницьких. На кінець XIX ст. землями в Узині та навколо нього володіли понад 10 поміщиків. Великий маєток належав поміщику Пухальському. Крім того, були в Узині ще поміщики Жуковський, Здановський та інші.

Радянська влада в Узині закріпилася остаточно у грудні 1919 р. Велику роль у відбудові економіки відігравав цукровий завод, заснований у 1899 р. (діє і нині). У 1923—1930 рр. та у 1934—1963 рр. Узин був районним центром спочатку Білоцерківської округи, а згодом Київської області.

Протягом 1929—1931 років виникали і зникали ТСОЗИ «Червоний Плугатар», «Червоний хлібороб», ім. Петровського, «Воля», «Промінь», «Більшовик», «Перемога», «Червона Зірка», ім. 1 Травня. Їм на зміну приходили колгоспи «Промінь», «Комунар», «Новий шлях», «Більшовик», «1 Травня» з безперервними розкуркулюваннями. Протягом 1932—1933 рр. від голоду в Узині померло понад 300 осіб, а за підрахунками очевидців трагедії Мищинського П. В. та Дідик О. Л. — 1563 узинці. На двох кладовищах встановлені пам'ятні хрести «Жертвам Голодомору 1932—1933 рр.»[5].

Під час Німецько-радянської війни з Узина мобілізовано майже все чоловіче населення. 24 липня 1941 р. село окуповано німецькими військами. На Узинському цукрозаводі діяла підпільна група, активними членами якої були Я. М. Гарнага, П. П. Забрейко, І. С. Кобернік, Ф. О. Тищенко, А. О. Глуха, М. В. Радіонов, В. М. Шубін, І. О. Івашко та інші.

6 січня 1944 р. Узин визволено частинами 180-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Ф. П. Шмельова. У центрі міста знаходиться Братська могила, де покояться 19 воїнів, які загинули під час визволення Узина від гітлерівців. За роки німецької окупації закатовано 15 узинців, відправлено в концтабір 44 особи. Загалом протягом війни від рук німецьких завойовників полягло 1660 узинців.

Після війни почалася відбудова села та колгоспу. У 1956 р. Узин отримав статус селища міського типу, а з 25 серпня 1971 р. — міста.

Місто Узин відоме аеродромним комплексом, на якому базувалася дальня авіація. Цей комплекс за своїм технічним обладнанням і стратегічним розміщенням входив до четвірки найкращих аеродромних комплексів колишнього СРСР. Для сімей військовослужбовців було збудовано військове житлове містечко з мережею магазинів, шкіл, дитячих закладів. У 1993 р. розпочато розформування військових частин Узинського аеродромного комплексу, яке завершено у 2000 р.