Укмерге

Укмерґе (лит. Ukmergė, Vilkmergė, біл. Вількамі́р, пол. Wiłkomierz) — місто в Литві. Центр Укмергеського району. Засноване у 13 столітті. До 1917 мало назву Вількомир. Станом на 2004 рік населення міста становило 28,8 тисячі мешканців.

Укмерґе
лит. Ukmergė, Vilkmergė;
герб прапор
Укмерґе
Основні дані
55°16′ пн. ш. 24°45′ сх. д.
Країна  Литва
Регіон Укмергеський район
Столиця для Vilkamirski Countyd, Вількомирський повіт[1], Укмергський район і Pivonija Eldershipd
Засновано 13 століття
Перша згадка 1225
Площа 20,45 км²
Населення 28,8 тисячі (2004)
Висота НРМ 64 м
Міста-побратими Сельвесборг, Колоньо-аль-Серіо, Лівани, Ґміна Тарново-Подґурне
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
GeoNames 593733
OSM ↑1027570 ·R (Укмергський район)
Поштові індекси LT-20001
Міська влада
Вебсайт ukmerge.lt
ukmerge.lt/go.php/lit/english
Мапа
 Укмерґе у Вікісховищі

Історія

З 1795 по 1917 роки було центром Вількомирського повіту Віленської та Ковенської губернії.

Населення
Динаміка населення з 1825 по 2016
1825 1837 1856 1860 1863 1889 1897пер. 1913
4143 5275 6230 7309 7480 16 559 13 532 16 300
1923пер. 1939 1959пер. 1970пер. 1976[2] 1979пер. 1989пер. 2001пер.
10 604 14 000 14 900 21 600 25 800 26 601 30 410 28 759
2011пер. 2016 - - - - - -
23 878 21 516 - - - - - -
Гістограма динаміки населення

Дружба з Кам'янцем-Подільським

В Україні містом-побратимом Укмерге є Кам'янець-Подільський.

Уперше кам'янчани почули про Укмерге восени 1990. Тоді в Кам'янці-Подільському 7—9 вересня проходило традиційне фольклорно-етнографічне свято «Подільські візерунки». У ньому на запрошення міської ради взяли участь два самодіяльні колективи з Литви: «Пунтукес» із міста Анікщяй (керівник Регіна Будрейкене) та «Дагіліс» з Укмерге (керівник Юрате Мартінкуте). Мотивувалося це запрошення тим, що в Литві проживає багато українців.

Трагічні події, що сталися в ніч із 12 на 13 січня 1991 у столиці Литви, коли війська захопили будинок Вільнюського радіо й телебачення, знайшли відгук і в Кам'янці-Подільському. 16 січня, під час відкриття сесії міської Ради, депутати хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв трагічних подій у Литві (під час штурму будинку Вільнюського радіо й телебачення загинуло, за різними даними, від 14 до 16 чоловік). 17 січня депутати міськради ухвалили заяву щодо подій у Литві. Її було направлено Президентові СРСР Михайлові Горбачову, Головам Верховних Рад (або Президентам) усіх республік.

6—8 вересня 1991 в Кам'янці-Подільському відбулося традиційне свято фольклору, етнографії, гумору й сатири; цього разу під назвою «Подільські вечорниці». У святі взяла участь — уже вдруге — делегація з Укмерге. У Кам'янці-Подільському перебували творчі колективи, а також завідувач відділу культури Укмергеського міськвиконкому Євгенія Войткене. Так зародилася дружба між українським і литовським містами.

Невдовзі стали звичними поїздки кам'янецьких делегацій до Укмерге. Так, у січні 1993 тодішній голова міськвиконкому Михайло Аносов, його заступник Володимир Лобашов, керівник органу приватизації Людмила Шевчук вивчали в Укмерге литовський досвід приватизації. Через півроку Лобашов знову відвідав Укмерге, цього разу з культурною місією: до складу делегації входили завідувач міського відділу культури Володимир Шедловський і дитяча хорова капела «Журавлик» (керівник Іван Нетеча).

Логічним підсумком дружби між містами стала ухвала Кам'янець-Подільського міськвиконкому від 4 листопада 1993, якою, зокрема, вулицю Червоного Козацтва перейменовано на Укмергеську.

2003 у Литві з 10-денним робочим візитом перебував міський голова Кам'янця-Подільського Олександр Мазурчак. Він, зокрема, зустрівся з мером Укмерге, домовився про відновлення співпраці міст.

Уродженці

Література
  • Чого вчать литовці?: Влада // Кам'янець-Подільський вісник. — 2003. — 7 березня. — С. 2.
  • Wiłkomierz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 535. (пол.).— S. 535—541. (пол.)

Примітки
  1. Врангель К. К. Вилькомир // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VI. — С. 374–377.
  2. Ukmergė. Tarybų Lietuvos enciklopedija, T. 4 (Simno-Žvorūnė). Vilnius, Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988, 367 psl. (лит.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.