Українська православна церква в діаспорі

Українська православна церква в діаспорі є спадкоємницею УАПЦ, котра була створена у складі Польської автокефальної православної церкви, і діяла під час німецької окупації України у 1941—1944 роках. Її очолював митрополит Луцький Полікарп (Сікорський). УАПЦ підпорядковувалася Польській православній церкві і її предстоятелю митрополиту Варшавському Діонісію (Валединському) і де-юре не була автокефальною (слово «автокефальна» у назві спершу просто вказувало на автокефальну Польську церкву, яка протиставлялася РПЦ та її тодішнім структурам в Україні), хоча і планувала згодом отримати повноцінну і визнану автокефалію.

Митрополит Діонісій у своєму меморандумі до німецької цивільної влади від 15 липня 1942 висловив позицію, що Польська православна церква, яка отримала автокефалію від Вселенського патріарха, є канонічною спадкоємницею давньої Київської митрополії Константинопольського патріархату до 1686 року, коли та була неканонічно підпорядкована Московському патріархату, тож він має підстави для відновлення православної української ієрархії на звільнених німцями землях. Так була заснована нова УАПЦ (яка не мала зв’язку з канонічно ізольованою УАПЦ Василя Липківського, котра діяла в 1919-1937 роках) і для неї ієрархією Польської православної церкви були висвячені нові єпископи.

Професор і доктор теології Фрідріх Геєр, директор семінару конфесійних студій при гейдельберзькому університеті, свідок подій того часу, розповідає:

«Коли німецькі війська 1941 р. зайняли українську столицю Київ, необхідним стало зайняти найважливішу єпископську катедру України, Київську, і тим самим відновити тяглість історії української національної Церкви там, де вона була перервана 1686 року підпорядкуванням цієї Церкви Московському Патріархату. Синод Єпископів української Церкви, нещодавно конституйований з апробатою Варшавського Митрополита Діонісія, на своїй сесії у Пінську 8 лютого 1942 р. спинився на (кандидатурі — прим. перекладача) Архієпископа Ніканора Абрамовича, котрий ще того самого дня прийняв монаший постриг і був піднесений до сану архімандрита. Вже наступного дня новий архімандрит, з благословення Митрополита Діонісія, перебуваючи у його юрисдикції, був висвячений на єпископа трьома єпсикопами Синоду — Полікарпом Луцьким, Александром Пінським та Юрієм Брестським — згідно з канонами православної Церкви.» (Див. «Wandlungen in der ukrainischen autokephalen orthodoxen Kirche»[7]

Восени 1944 року до Німеччини прибули дванадцять єпископів УАПЦ і розпочали організовувати там церковне життя. Митрополит Полікарп (Сікорський), котрий влітку 1945 року перебував біля Ганноверу, скликав першу нараду єпископів, що відбулася 16 липня 1945 року у Бад Кіссінґені. На ній було прийнято постанову надалі діяти як ієрархічний орган Української автокефальної православної церкви на еміграції.

Влітку 1949 року УАПЦ в діаспорі нараховувала коло 60 парафій, 20 000 вірних, 127 священиків та 20 дияконів. У Мюнхені існували Богословський Науковий Інститут та Богословсько-педагогічна академія, де викладали видатні українські науковці й богослови. Однак Німеччина була для багатьох втікачів лише переходовою станцією. Гнані сталінським терором, злиднями та нещастями, починаючи з 1948 року, тисячі українських втікачів шукали притулку на Заході: в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Південній Америці. У зв'язку з переселенням православних українців з Німеччини у 1946-1951 роках, емігрувала і більша частина єпископів і духівництва. З ієрархії УАПЦ в діаспорі у Європі залишилися тільки митрополит Полікарп (Сікорський) у Франції з осідком у Ольне-су-Буа під Парижем (від травня 1950 року, до того перебував у Німеччині в українських таборах Гронау і Гайденау) та архієпископ Никанор (Абрамович) у Карлсруе.

Під безпосередньою духовною опікою митрополита Полікарпа залишилися церковні осередки УАПЦ у Франції, Бельгії, Великій Британії, Австрії, Австралії й інших заокеанських країнах. Архієпископ Никанор керував усіма парафіями у Німеччині. На церковному Соборі УАПЦ в Парижі 15-16 вересня 1952 року за його велику працю для УАПЦ архієпископ Никанор був піднесений до сану митрополита і обраний на заступника предстоятеля УАПЦ. Митрополиту Полікарпу за його великі заслуги перед УАПЦ Собор надав титул «Його Блаженство, Блаженніший Митрополит Полікарп»

Після смерті митрополита Полікарпа 22 жовтня 1953 року архієпископ Никанор приступив до керування УАПЦ. 28 жовтня того ж року в Парижі відбувся Надзвичайний Собор УАПЦ, на котрому митрополит Никанор був обраний предстоятелем УАПЦ в діаспорі. Це обрання Никанора на становище предстоятеля УАПЦ було схвалено на Першому Соборі Митрополії УАПЦ, що відбувся 16-18 грудня 1956 року у Карлсруе. На Соборі було прийнято Статут УАПЦ, обрані керівні органи й на заступника митрополита призначено архієпископа Мстислава (Скрипника).

Після смерті митрополита Никанора 21 березня 1969 року відбувся Надзвичайний Собор УАПЦ 12-14 вересня 1969 року в Оттобрунні поблизу Мюнхена, де владика Мстислав, архієпископ Нью-Йоркський, колишній єпископ Переяславський і вікарій Митрополита Київського, був обраний предстоятелем УАПЦ в діаспорі. Владика Мстислав помер 11 червня 1993 року. На сьомому Соборі УАПЦ в діаспорі з 8 по 10 квітня 1994 року при Соборі Святого Архистратига Михаїла у Ґенці в Бельгії, владика Константин (Баган) був обраний предстоятелем УАПЦ в діаспорі з наданням йому титулу «Блаженніший Митрополит Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі».

У 1990-тих роках розпочався процес врегулювання канонічного статусу УАПЦ в діаспорі шляхом її поступового входження у юрисдикцію Константинопольського патріархату.

Першою була визнана УПЦ в Канаді і від квітня 1990 року вона перебуває під омофором Вселенського патріархату як самостійна адміністративна одиниця.

У Неділю Православ'я 12 березня 1995 Патріарх Варфоломій I ствердив прийняття усіх православних українців у діаспорі під його юрисдикцію. УПЦ в США була виділена в окрему самостійну адміністративну одиницю, а решта православних українських парафій, тобто УПЦ в діаспорі, були підпорядковані предстоятелю УПЦ в США. Таким чином було відновлено історичний зв'язок із Вселенським патріархатом[8]. З цього часу Українська православна церква в діаспорі у цілому перебуває у канонічній і євхаристичній єдності з Вселенським Константинопольським патріархатом і тим самим з усіма канонічними автокефальними православними помісними церквами.

З утворенням Православної церкви України всі закордонні парафії колишньої УПЦ КП мають перейти під юрисдикцію Константинополя, а отже приєднатися до Української православної церкви в діаспорі, Української православної церкви США або Української православної церкви Канади[5].

Українська православна церква закордоном становить тепер самостійну гілку її історичної матірної церкви — Київської митрополії. Єпископат УПЦ закордоном об'єднаний у «Постійній конференції українських православних єпископів поза межами України».

У 2015 році церква закрилася - саме тоді з'явилася остання новина на офіційному сайті uaoc-diaspora.com.[6]

Єпархії, які не входять до УПЦ в США чи УПЦ в Канаді:

• Лондонська і Західноєвропейська єпархія, в/о керуючого — Даниїл (Зелінський), архієпископ Памфільський, керуючий Західною єпархією УПЦ в США
• Австралійська і Новозеландська єпархія, в/о керуючого — Антоній (Щерба), митрополит Ієрапольський, предстоятель УПЦ в США
• Бразильська і Південноамериканська єпархія, керуючий — Єремія (Ференс), архієпископ Аспендський

Статус цих єпархій невизначений. На сайті Вселенського патріарху вони не вважаються окремими єпархіями.

Також Іспанська і Португальська митрополія Константинопольського патріархату складається переважно з українців, і багато її священства є вихідцями з УПЦ в діаспорі, тож її теж можна вважати «українською» єпархією.

• Полікарп (Сікорський), митрополит Луцький (1945-1953)
• Никанор (Абрамович), митрополит Київський (1953-1969)
• Мстислав (Скрипник), митрополит Нью-Йоркський (1969-1993)
• Константин (Баган), митрополит Чиказький, предстоятель УПЦ в США (в/о, 1993-2012)
• Антоній (Щерба), митрополит Ієрапольський, предстоятель УПЦ в США (в/о, 2012-нині)

Єпископи, які не входять до УПЦ в США чи УПЦ в Канаді:

• Іоан (Дерев'янка), архієпископ Парнаський, колишній керуючий Західноєвропейською і Австралійською єпархіями, на пенсії
• Єремія (Ференс), архієпископ Аспендський, керуючий Південноамериканською єпархією