Українське державне правління

22 червня 1941 р. з початком війни Німеччини проти СРСР РП ОУН відряджає в Україну спеціальну групу на чолі з Я. Стецьком у складі 100 осіб-фахівців з адміністрації та права (Я. Старух, Л. Ребет, Д. Яців, І. Равлик, В. Кук, В. Охримович та інші).

Вранці 30 червня 1941 р. до Львова ввійшов перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Р. Шухевича. Водночас до Львова надійшли відомості про скоре прибуття до міста також і відділів націоналістичних постанців на чолі з крайовим провідником ОУН І.Климівим-Легендою.

О 20:00 30 червня 1941 р. у приміщенні Товариства «Просвіти» (м. Львів, пл. Ринок, буд. 10) відбулися Національні збори, на яких Я. Стецько зачитав Акт відновлення Української Держави.

Після проголошення Акту Я. Стецько був обраний Національними зборами головою виконавчого органу (власне Українського Державного Правління) відновленої Української Держави і уповноважений сформувати особовий склад УДП.

Ярослав Стецько, Голова УДП

Українське Державне Правління утворене 30 червня 1941 року[1]. 5 липня 1941 р. Я. Стецько оголосив персональний склад УДП, до якого ввійшли:

• Ярослав Стецько— голова та керівник ресорту соціальних реформ
• д-р Мар'ян Панчишин — перший заступник голови і міністр здоров'я, заступники — д-р Роман Осінчук та д-р Олександр Барвінський
• Лев Ре́бет — другий заступник голови
• ген. Всеволод Пе́трів — міністр оборони, заступники — сотник Роман Шухе́вич та пор. Олекса Гасин
• д-р Володимир Лисий — міністр внутрішніх справ, заступник — д-р Кость Паньківський
• Микола Ле́бідь — міністр державної безпеки
• Володимир Стахів — міністр зовнішніх справ, заступник — д-р Олександр Марітчак
• Юліян Федусевич — міністр справедливості (судове міністерство), заступник — д-р Богдан Дзерович
• інж. Юліян Павликовський — міністр народного господарства, державні секретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький
• інж. Євген Храпливий — міністр сільського господарства
• інж. Ілярій Ольховий — міністр фінансів
• інж. Андрій Пясе́цький — міністр лісництва
• д-р Володимир Радзике́вич — міністр освіти і віровизнання
• Олесь Гай-Головко — міністр інформації та пропаганди, державні секретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух
• Іван Климів-Леґенда — міністр політичної координації
• Н. Мороз — міністр пошти і телеграфу
• д-р Михайло Росляк — начальник державної канцелярії

Офіційною тимчасовою резиденцією УДП визначено приміщення колишнього палати праці за адресою: м. Львів, пл. Смольки, буд. 4.

Затверджено офіційну печатку УДП.

Мар'ян Панчишин	Лев Ребет	Роман Шухевич	Всеволод Петрів	Микола Лебедь	Андрій П'ясецький	Іван Климів-Легенда

Юліан Павликовський	Олесь Гай-Головко

Територія, на якій місцеві органи влади заявляли про свою підпорядкованість УДП

УДП опублікувало кілька заяв і вислало меморіал до німецького уряду, відбуло в неповному складі кілька нарад.

Міністерством Державної Безпеки УДП за узгідненням з крайовим провідником ОУН на ЗУЗ було утворено українську державну міліцію з членів (старшинські кадри) та симпатиків (рядові) ОУН. Найчисельнішою станицею української державної міліції був курінь у Сокалі, що налічував 700 осіб. 90 % особового складу української державної міліції після виявлення ворожого ставлення німецького командування до УДП стали вояками УПА.

Міністерством Оборони УДП було організовано 2 військові школи:

• старшинська школа у Великих Мостах під керівництвом сотника Дмитра Грицая-Перебийноса
• підстаршинська школа у Поморянах під керівництвом пор. О.Карачевського-Свободи

Про своє підпорядкування Міністерству Оборони УДП заявили обидва командири відділів Дружин Українських Націоналістів — сотник Роман Шухевич та майор Є.Побігущий.

Міністерство Закордонних Справ УДП проводило в Берліні заходи, спрямовані на визнання УДП Німеччиною, та розсилало відповідні документи до інших країн, посольства яких розташовувалися у Берліні. Є відомості і про спроби контактів з нейтральними державами та, навіть, Західними Союзниками (через Швейцарію).

Крім того, зусиллями УДП було відновлено роботу Українського Червоного Хреста, випрацьовано державну схему шкільництва та нормалізовано рух залізниці.

6 липня 1941 р. з ініціативи УДП було проведено збори чільних представників українського організованого життя, на які прибули 100 громадських діячів. На цих зборах було обрано Раду Сеньйорів у складі 13 осіб як дорадчий орган при УДП. Президентом Ради Сеньйорів обрано д-ра Костя Левицького, його заступником — митрополита д-ра Йосипа Сліпого. Почесним головою запрошено митрополита Андрея Шептицького.

Керівництво Ради Сеньйорів

д-р Кость Левицький, голова Ради Сеньйорів		митр. о. Йосип Сліпий, заступник голови Ради Сеньйорів

5 липня 1941 р. терміновій нараді у Адольфа Гітлера шеф політичної поліції Генріх Гіммлер отримав завдання розібратися з ситуацією щодо УДП. Згодом Гестапо був заарештований Степан Бандера.

11-12 липня 1941 р. айнзацгруппою СС на чолі з проф. Баєром з Головного Штабу Г.Гіммлера та А.Кольфом були заарештовані Ярослав Стецько, В.Стахів, Д.Яців, Л.Ребет, С.Ленкавський, І.Габрусевич.

Коли УДП перестало діяти, Рада Сеньйорів перебрала на себе роль тимчасової української репрезентації; згодом перетворилася на Українську Національну Раду у Львові.

17 липня 1941 р. Дружини Українських Націоналістів отримали наказ відійти з фронту біля Вінниці, були роззброєні і під охороною відіслані до Німеччини. Того ж дня за наказом А.Гітлера був утворений Рейхскомісаріат Україна на чолі з Еріхом Кохом. Але місцеві органи влади Української держави в деяких місцевостях продовжували діяти аж до вересня 1941 р.

11 серпня 1941 р. представниками рейхсміністерства у справах східних територій були викликані на розмову Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ріхард Ярий та В. Стахів, яким було поставлено ультиматум щодо негайного відкликання Акту відновлення Української Держави.

14 серпня 1941 р. рейхсміністр у справах східних територій Альфред Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні ультиматуму.

У вересні 1941 р. на І конференції ОУН(б) з огляду на вищезазначені події було вирішено вважати Німеччину як ворога на рівні з СРСР.

З уваги на те, що ініціатива до утворення УДП і керівна роль в ньому належала ОУН(б), інші партії поставилися до нього з застереженням, а ОУН А. Мельника (ОУН(м)) відмежувалася від цього акту. На еміграції й досі поділені погляди на генезу і значення «акту 30 червня». Прихильники ОУН(б) уважають його відважним і позитивним актом в умовах німецької окупації, який засвідчив прагнення українського народу до державності. Прихильники інших партій та частина непартійних уважають УДП непідготовленою і однобічною дією однієї політичної організації.

• А.Бедрій «Українська Держава відновлена Актом 30 червня 1941 року» — Нью-Йорк-Лондон-Мюнхен-Торонто: «Українська Центральна Інформаційна Служба», 1981 р.
• Енциклопедія ОУН-УПА — https://web.archive.org/web/20090307042430/http://oun-upa.org.ua/encyclopaedia/
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Література: Ilnytzkyj R. Deutschland und die Ukraine (1934 — 1945), т. II. Мюнхен 1956;
• Паньківський К. Від Держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Нью-Йорк — Торонто 1957;
• Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism. 2 вид. Нью-Йорк 1963;
• Ребет Л. Світла і тіні ОУН. Мюнхен 1964;
• Стецько Я. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України. Торонто — Нью-Йорк — Лондон 1967.

• Український визвольний рух
• Акт відновлення Української Держави