Українсько-чорногорські відносини
Українсько-чорногорські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Чорногорією у галузі міжнародної політики, зокрема, економіки, освіти, науки, культури тощо.
| Українсько-чорногорські відносини | |
|---|---|
 | |
 Чорногорія |
 Україна |
Україна визнала незалежність Чорногорії 15 червня 2006 року, дипломатичні відносини встановлено через більш ніж два місяці, 22 серпня 2006 року.
Посольство України в Чорногорії працює з 2008 року, Посольство Чорногорії в Україні відсутнє[1].
Відносини у період Першої світової війни та Інтербелуму
В кінці січня 1918 року про отримання від Румчороду повноважень на захист інтересів чорногорських громадян, що проживали в Одесі та її околицях, оголосило місцеве чорногорське товариство на чолі з І. П. Ускоковичем. Це було зроблено через відсутність в Одесі консульства Королівства Чорногорія. Товариство повідомило співгромадянам, що вони знаходяться під його захистом, і відзначило рішучість намірів відстоювати їх права, захищати від посягань на життя та житло, аж «до розстрілу тих, хто на це наважиться»[2]. Варто відзначити, що члени даного товариства стояли на позиціях об'єднання всіх сербів, хорватів і словенців на основі федеративного демократичного устрою, а саме товариство ставило собі за мету увійти в стосунки з існуючими в Росії чорногорськими товариствами, а в тих місцевостях, де таких немає, з окремим особами, щоб проводити пропаганду серед чорногорців про необхідність повернення до Чорногорії, де були відсутні або слабкі інтелектуальні сили. Останні дані про діяльність даного товариства зафіксовані в березні 1918 року, коли в Одесі була ліквідована радянська влада[3].
В період Української Держави закон про українське громадянство, прийнятий 2 липня 1918 року, передбачав, що за принципом взаємності Україна повинна вимагати, щоб українські громадяни в Чорногорії не підлягали військовому призову[2].
Після перемоги в Україні Антигетьманського повстання контакти з Директорією Української Народної Республіки налагодив Київський чорногорський комітет з надання допомоги біженцям, очолюваний Радуновичем. На його прохання 2 січня 1919 року Рада народних міністрів УНР асигнувала кошти на субсидії за кількістю біженців для евакуації біженців-чорногорців на батьківщину, а 5 березня його голова направив Директорії звернення «про прийняття Директорією Української Народної Республіки під свій захист чорногорських підданих, які живуть на території України»[2][4].
Див. також
- Міжнародні відносини України
- Міжнародні відносини Чорногорії
- Українці в Чорногорії
- Зона вільної торгівлі між Україною та Чорногорією
Джерела
Примітки
- Україна та Чорногорія. Політичні відносини. Посольство України в Чорногорії. Процитовано 10 березня 2016.
- Матяш І. Іноземні представництва в Україні (1917–1919 рр.): державна місія та повсякденність / НАН України. Інститут історії України; Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин. ‒ Київ: Інститут історії України, 2019. ‒ 556 с.
- Ядловська Ольга. Національні меншини Півдня України в контексті політичної діяльності (початок ХХ ст. – 1918 р.): монографія / Ольга Ядловська. – Дніпро. Видавець: Біла К. О., 2020. – 284 с.
- Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 — листопад 1920 pp.: Док. і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. — Том 1 / Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін.— К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006
Посилання
- Україна та Чорногорія. Політичні відносини. Посольство України в Чорногорії. Процитовано 10 березня 2016.