Українці в Бидгощі

Українці в Бидгощі з'явилися на початку 1920-х років. Двадцяте століття і сформували в цьому місті невелике співтовариство URL-солдатів. Її діяльність застигла після Другої світової війни.

Українці з'явилися в Бидгощі після закриття польських таборів для інтернованих для військовослужбовців армії URL в Польщі. Хоча в безпосередній близькості від Бидгоща такий табір не функціонував, місто приваблювало невелику групу українців, які виїхали з таборів в Олександрівському Куявському та Стшелкуві[1]. Крім того, навесні 1921 р. Польська влада направила до міста трьох українських льотчиків і 20 авіаційних механіків, які взяли на роботу інструкторів у нижчій школі пілотів і в Школі механіки центральних авіаційних робіт.[1] Вони були солдатами військово-повітряних сил армії URL і спеціалізувалися на обслуговуванні і пілотуванні літаків «Ньюпорт».[1] Відомо, що в Бидгощі — великому промисловому центрі — крім того, ще 22 українські військові[2] оселилися і знайшли роботу.

У липні 1922 року під тиском народно-демократичної преси Школа авіаційної механіки (створена шляхом перетворення попереднього об'єкту) звільнила українців, привезених до міста. Найімовірніше, однак, вони залишилися в Бидгощі.[2]Ще одна згадка про існування невеликої української громади в цьому місті відбувається з 1928 року, коли делегат з Бидгоща з'явився на Другому з'їзді української політичної еміграції у Варшаві[2]. У вересні 1930 року Український ЦК почав працювати над створенням його філії в Бидгощі. Його президентом було обрано полковником Федором Рибалко-Рибальченко, направленим з Варшави. Діяльність філії була, однак, маломасштабною і, ймовірно, обмежувалася організацією святкування ювілею смерті Симона Петлюри та Івана Мазепи[2]. Українська громада в Бидгощі та його околицях налічувала понад 30 осіб[2].

У 1935 і 1938 роках робилися спроби активізації галузі. Ще в березні 1939 року на звітній та виборчій нараді планувалося придбати приміщення, але немає інформації про те, чи трапилося це згодом. Відомо, однак, що українці з Бидгоща брали участь у житті місцевої православної парафії і регулярно брали участь у церемоніях українського військового кладовища в Олександруві Куявському. Вони також підтримували контакти з більшими та краще організованими громадами цієї національності в Торуні та в Олександруві Куявському[3]. Їхня лояльність до польської влади не викликала сумнівів[2].

Примітки

  1. E. Wiszka, Emigracja…, s.415
  2. E. Wiszka, Emigracja…, s.416
  3. E. Wiszka, Emigracja…, s.417

Бібліографія

  • Emilian Wiszka (2005). Emigracja ukraińska w Polsce 1920-1939. Toruń: MADO. ISBN 83-89886-08-1. OCLC 830781355.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.