Урсула Франклін

Урсула Марія Марціус народилася 1921 року в Мюнхені в сім'ї археолога[4] та етнографа[5] Альбрехта Марціуса і історика мистецтва Ільзи Марії Марціус. Батько Урсули був лютеранином, мати — єврейкою. Урсула вивчала хімію і фізику в Берлінському університеті. Під час Другої світової війни через єврейське походження Урсулу виключили з університету і відправлена в трудовий табір. Там вона залишалася до закінчення війни, працюючи у важких умовах. У неї були обмороженні ноги; постраждалі лімфатичні судини ніг не відновилися повністю і до кінця життя вона страждала від постійого болю[4]. Батьки Урсули також були у трудових таборах, але зуміли вижити[5], але єврейська рідня її матері була знищена[4]. Після війни сім'я знову об'єдналася в Берліні[6].

Після закінчення війни Урсула Марціус відновила навчання в Берлінського технічного університету і в 1948 році закінчила докторантуру на кафедрі експериментальної фізики. Через рік вона прийняла пропозицію постдокторантури в Торонтському університеті і переїхала до Канади, де провела все життя[5]. Незабаром після переїзду вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — інженером Фредом Франкліном, який також іммігрував до Канади з Німеччини. Він належав до релігійної громади квакерів. Вони одружилися у 1952 році[4]. У 1955 році у них народився син Мартін, а ще через три роки — донька Моніка[5].

З 1952 до 1967 року Урсула Франклін працювала в Дослідницькому фонді Онтаріо, а потім повернулася в Торонтський університет на кафедру металургії і матеріалознавства[7], ставши першою жінкою-професором на цій кафедрі[5]. У 1973 році вона стала професором[8], а в 1984 році — першою жінкою в цьому вузі, відзначеної звання професора університету (University Professor)[9]. Франклін залишалася співробітницею Торонтського університету до відходу на пенсію в 1989 році[5].

Урсула Франклін померла в липні 2016 року у віці 94 років в будинку для літніх людей в Торонто[5], залишивши після себе чоловіка, сина, дочку і чотирьох онуків[4].

Серед її основних досягнень називають проведене у Дослідницькому фонді Онтаріо дослідження складу дитячих зубів, яке показало, що в них містяться радіоактивні речовини, які виділяються в ході атмосферних випробувань ядерної зброї. Серед дітей, чиї зуби використовувалися в дослідженні, був і власний син Франклін — Мартін. Мартін Франклін пізніше згадував: «У той час мені було років сім, і поки до інших дітей приходила зубна фея, мої [зуби] перевіряли на присутність стронцію-90»[9]. Оприлюднення результатів Франклін стало однією з причин прийняття міжнародного мораторію на атмосферні ядерні випробування у Договірі про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою[5][10].

Під час роботи в Торонтському університеті Франклін стала одним з піонерів застосування сучасних матеріалознавчих методологій в археологічних дослідженнях, в тому числі в датуванні мідних, бронзових і керамічних артефактів, а також в оцінці історичного впливу розвитку технологій на суспільство — методу, який згодом став відомий як археометрія[4][10][7]. У 1970-тих роках її дослідження в галузі збереження природних ресурсів і дикої природи допомогли суспільству усвідомити необхідність цих процесів[4].

Одночасно з науковою роботою Франклін вела активну громадську діяльність, спрямовану на захист миру, просування ідей ресурсозберігаючого суспільства і жіночої рівноправності; можливість займатися правозахисною і пацифістською діяльністю, за її словами, була однією з причин еміграції з післявоєнної Німеччини. У роки роботи в Торонтському університеті вона принципово відмовлялася вести дослідження або викладати матеріали, які можуть бути в подальшому використані у військових цілях. Як член Наукової ради Канади вона в 1970-і роки очолила дослідження зі збереження дикої природи і природних ресурсів, що зробили в подальшому вплив на екологічний рух. У співпраці з організацією «Канадський голос жінок» вона працювала над доповідями для парламенту про військові операції Канади і дослідженнями в галузі хімічної і біологічної зброї, а разом з колишнім сенатором Лоїс Вілсон — над висуненням жінок на керівні посади в канадських вузах і на нагородження Орденом Канади. У 1997 році, коли університет привласнював звання почесного доктора екс-президенту США Джорджу Бушу-старшому, Франклін, що називала війну 1990 року в Перській затоці «досконалим безумством»[9], в повному академічному вбранні очолила демонстративний відхід із залу 27 викладачів вузу на знак протесту проти цього кроку[4]. У 2001 році Франклін і ще три колишніх жінки-професори подали колективний позов проти Торонтського університету, звинувативши вуз в тому, що той протягом десятиліть платив співробітникам-жінкам менше, ніж чоловікам. В рамках досудової угоди університет виплатив компенсації більш ніж 60 колишнім викладачкам[5].

У 1982 році Урсула Франклін зведена в офіцери Ордена Канади за «новаторські роботи в галузі експериментальної фізики», застосування наукових методів в археології, внесок в боротьбу за мир, міжнародне взаєморозуміння, жіночу рівноправність і ресурсозберігаюче суспільство. У 1993 році вона була зведена в компаньйони Ордена Канади (вищий ступінь цієї нагороди)[11].

У 1982 році Франклін отримала нагороду за заслуги від мерії Торонто за свою роботу в галузі міського планування. У 1990 році за поданням Онтарійської конфедерації асоціацій університетських викладачів Урсула Франклін стала кавалером Ордена Онтаріо за свою наукову, просвітницьку, громадську і благодійну діяльність. У 2002 році вона була нагороджена Пірсонівською медаллю миру, яка вручається Асоціацією Об'єднаних Націй в Канаді[8], за свою діяльність з просування ідей мирного співіснування, соціальної справедливості і прав людини[12]. Серед інших нагород Франклін — Пам'ятна премія Елсі Грегорі МакГілл (1987) за внесок в освіту, науку і технології і Премія Віганда (1989), що вручається канадцям за видатний внесок в людський аспект науки і технології[8].

У 1989 році Франклін отримала право на прочитання циклу лекцій Мессі — честь, яка щорічно надається одному з провідних канадських вчених (згодом цей цикл лекцій був виданий як книга «Справжній світ технології» (англ. The Real World of Technology)[8]). Вона була почесним доктором більш ніж сорока вузів[10], а з 1993 року була членом Королівського товариства Канади[13]. У 2012 році ім'я Франклін було внесено до списку Залу слави канадської науки і технологій[8]. На її честь названа середня школа в Торонто, що відкрилася в 1995 році[4]; у 1999 році Королівське товариство Канади заснувало премію імені Урсули Франкіні, яка вручається раз на два роки за гендерні дослідження[14].

• Franklin, Ursula. (1984) Knowledge reconsidered: a feminist overview = Le savoir en question: vue d'ensemble féministe. Ottawa, ON: Canadian Research Institute for the Advancement of Women. ISBN 978-0-919653-44-3
• Franklin, Ursula. (1985) Will women change technology or will technology change women?. Ottawa, ON: Canadian Research Institute for the Advancement of Women. ISBN 978-0-919653-09-2
• Franklin, Ursula. (1992) The Real World of Technology. (CBC Massey lectures series.) Concord, ON: House of Anansi Press Limited. ISBN 0-88784-531-2
• Franklin, Ursula. (1996) Every Tool Shapes the Task: Communities and the Information Highway (Discussion Series #5). Vancouver, BC: Lazara Press. ISBN 0-920999-30-1
• Franklin, Ursula. (2006) The Ursula Franklin Reader: Pacifism as a Map. Toronto: Between the Lines Books. ISBN 1-897071-18-3
• Franklin, Ursula, and Sarah Jane Freeman. Ursula Franklin Speaks: Thoughts and Afterthoughts. McGill-Queen's University Press ISBN 0773543848

• Archival papers held at University of Toronto Archives and Records Management Services
• Pearson Medal of Peace — Dr. Ursula M. Franklin
• The Real World of Technology
• The Ursula Franklin Reader: Pacifism as a Map
• Ursula Franklin Speaks: Thoughts and Afterthoughts
• science.ca: Ursula Franklin profile
• Order of Canada citation
• Amazing Structure: A Conversation With Ursula Franklin