Федір Лебедєв

Народився 1 квітня 1872 в родині священника Рязанської губернії.

У 1888 закінчив Рязанське духовне училище за першим розрядом[1].

У 1894 закінчив Рязанську духовну семінарію за першим розрядом[2] і призначений вчителем співу в Скопинське духовне училище.

З 1896 — наглядач Сапожківського духовного училища.

У 1904 закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я з правом викладання в семінарії[3].

Пострижений в чернецтво, висвячений на ієромонаха і призначений помічником доглядача Краснослобідського духовного училища.

З 1906 — доглядач того ж училища.

З 1908 — ректор Астраханської духовної семінарії в сані архімандрита.

8 травня 1911 у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі хіротонізований на єпископа Сумського, вікарія Харківської єпархії.

З 14 травня 1916 — єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії.

З 16 жовтня 1917 — єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії.

Призначений тимчасовим керуючим Пензенською єпархією замість зміщеного єпископа Володимира Путяти.

У лютому 1918 прибув до Пензи для боротьби з так званою «народною» церквою, яку організував у Пензі позбавлений сану Володимир Путята. Останній на той час заручився в Пензі підтримкою значної частини прихильників.

3 березня 1918 «володимирівці» організували «народні збори», які обрали єпархіальним архієреєм Володимира Путяту. Прямо зi зборiв Путята з «групою підтримки» попрямував до собору, де єпископ Федір здійснював вечірню службу. Після її закінчення Путятою була розіграна сцена, покликана показати, кого на ділі хочуть собі під владики віруючі[4].

Коли Федір спробував прийти до собору, то «володимирівці», що чатували тут схопили його під руки, посадили в приготовану заздалегідь для цього тачку і з вигуками викотили його в тачці із собору довгою папертю на площу .

На 8 березня 1918 був ще живий і помер, ймовірно, в найближий тиждень — 10 березня 1918[4].