Феофілактов Костянтин Матвійович

Костянти́н Матві́йович Феофіла́ктов (* 20 жовтня (1 листопада) 1818, Петербург — 21 січня (3 лютого) 1901, Київ) геолог. Вважається засновником київської школи геологів та петрографів.

Феофілактов Костянтин Матвійович
Народився 20 жовтня (1 листопада) 1818(1818-11-01)
Петербург
Помер 3 лютого (21 січня) 1901(1901-01-21) (82 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ
Країна Російська імперія
Діяльність науковець
Alma mater Головний педагогічний інститут, Петебург
Галузь геологія
Заклад Київського університету Св. Володимира
Посада Ректор Київського університету
Звання професор
Відомий завдяки: засновник київської школи геологів та петрографів
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Біографія

Закінчив фізико-математичний факультет Головного педагогічного інституту Санкт-Петебурга. З 1845 працював у Київському університеті (з 1852 професор, 1880 — 81 — його ректор). Викладав в університеті курси мінералогії та геології на природничому відділенні фізико-математичного факультету та на медичному факультеті й завідував кабінетом мінералогії та геології.

Основні праці присвячені геології Правобережжя, зокрема Київщини; він вперше склав геологічну карту Київської губернії (1:420 000) і Києва (1:16 800), дослідивши проблеми зсувів київських гір.

Своїми геологічними розвідками Костянтин Феофілактов передбачив існування Дніпровсько-Донецького прогину, що нині є основним нафтогазовим джерелом України.

1877–1878 — голова Київського товариства природознавців.

Геологічні колекції, зібрані К. М. Феофілактовим, перейшли у власність університету. За його участі поповнилися цінними експонатами мінералогічний кабінет (більше як на 3000 одиниць) та створена ним мінералогічна лабораторія з великою бібліотекою спеціальної літератури.

За даними краєзнавця Дмитра Гамалія, Костянтин Феофілактов мав садибу у Броварах.[1]

Помер у Києві, похований на новому Байковому цвинтарі.

Примітки

  1. 1-10 номер 1992 рік. Нове життя: № 7 (8250), стор. 3, 22.01.1992

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.