Фортеця Аджидер

До заснування фортеці на березі лиману існувало османське портове містечко Аджидер, що в кінці 18 ст. було зруйноване російськими військами під час одієї з російсько-турецьких війн. Про цю місцевість у 1791 році інженер Франц де Воллан писав «Місце розташування Аджидера вочевидь було дуже привабливим. Руїни мають близько трьох з половиною верст у периметрі. Молдовани, які мешкають у Калаглеї за 5 верст звідси, згадують Аджидер як земний рай і особливо хвалять вино, яке тут робили, вважають його найкращим в усій Молдові та Бессарабії. Аджидер був найбільшим містом цієї провінції після Очакова і мав значний ринок вивезення пшениці й худоби (переважно баранів) до Константинополя… Аджидер завжди слугував туркам за пункт висадки і зв’язку з Хаджибеєм»[1].

По завершенню російсько-турецької війни згідно Ясського мирного договору Очаківська область перейшла до Російської імперії. Відразу після цього російське керівництво вирішує посилити оборонні позиції на придністровському напрямку. Розпочинається будівництво цілого ряду фортець. Наказ про побудову фортеці Аджидер був підписаний імператрицею Катериною ІІ у березні-липні 1792 року. Намісник Катеринославської губернії В.В.Каховський отримав цей наказ 6 липня в Дубоссарах, за його наказам до Аджидера було направлено 3 тисячі солдат для зимівки на місці майбутньої фортеці. Для цього з румунських Ясс було відправлено дерево до Дністру, а греки-майстри були найняті для будівництва тимчасових будинків для солдат та офіцерів. Місця для казарм було обрано особисто Каховським[1][2]. У серпні на місце будівництво фортеці Каховський завітав вже разом з Францом де Вопланом, саме тоді було прийняте остаточне рішення про розміщення фортеці. За словами самого Ф. Воплана складно було знайти крще місце вздовж усього узбережжя лиману, де б глибина лиману та береги дозволили б використовувати легкий весельний флот за захисту Дністра по водіа[2]. Саме місце Аджидер виконувало функцію порту довгий час в епоху османського панування.

Будівництво відбувалося вахтовим методом, тобто солдати, що були задіяні у будівництві постійно змінювалися. Головним інженером будівництва був призначений інженерний офіцер Є.Х. Ферстер. Не чекаючи завершення будівництва фортецю офіційно ввели в дію 21 жовтня 1795 року за участі адмірала Хосе де Рібаса, що особисто підняв штандарт на території фортеці[1]. Всього на будівництво фортеці було витрачено 190 тисяч рублів.

1848 фортецю виставили на торги і її придбав одеський купець Олександр Доменіко за 3001 руб. Укріплення так жодного разу і не брало участі у бойових діях. Не зважаючи на це сам факт існування фортеці дав значний поштовх розвитку містечка Овідіополь та його активному заселенню.

У 1790-х роках, фортеця сходила до берега трьома терасами. Горішня площею 12,3 десятини разом з гласисом мала в плані форму прямокутника з двома кутовими бастіонами. Всередині – одноповерхові казарми, арсенал, гауптвахта, будинок офіцерів та майдан. У 1835 в фортеці містилися наступні будівлі: будинок коменданта, кухня, челядня, флігель, казарми, гауптвахта, порохові склади та піч для випалу цегли.

• Фортецю часто вважають частиною "Дністровської оборонної лінії", але сама лінія хоч і існувала певний час в планах, але так і не була реалізована[2].
• 1796 барон де Турбіа, оглянувши три артбатареї, призначені для захисту хлібних магазинів, іронічно зауважив: «Усе це називають фортецею, але по суті – це ніщо»[2].
• Протягом 1803-1805 у фортеці містилися німці, що прибули на поселення до Лібентальського колоністського округу.
• О. Мармон у 1830-х зазначив: «на лівому березі Дністра, за дві тисячі туазів (близько 2 км) від річки, є друга фортеця, старовинна російська… Вона без мурів і без води в ровах. Її могли зруйнувати, нічого не втративши…»[2].
• Іноді фортецю називають Суворівською, але насправді Суворов не брав безпосередньої участі у її розбудові й, тим більше не обирав для неї місце.

• С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с.
• Аргатюк C. С., Левчук В. В., Сапожников И. В. Аджидер – Овидиополь: очерки по археологии и истории города и крепости / Науч. ред.: Коваль И. Н., Сапожникова Г. В. Аджидер. Государственный архив Одесской области; Общественная организация Союз мастеров "Берег Овидия". ‒ Одесса: ФОП Бондаренко М.А., 2015. – 312 с. ‒ (Труды Государственного архива Одесской области. ‒ Т. 41)