Фрай Отто

Фрай Пауль Отто народився 31 травня 1925 року в місті Зігмар, нині район Хемніца, Німеччина. Незвичне ім'я Фрай (досл: вільний) обрала для нього матір, оскільки це слово було її життєвим девізом.[2] Батьки Фрая Отто були членами промислової спілки «Німецький веркбунд». Спершу Фрай Отто хотів стати скульптором, як його батько. У торговій школі (Handelsschule) Фрай завдяки своєму вчителю познайомився з планеризмом та авіамоделюванням. Він успішно здав іспит на право літати на планері. Готуючись до цього іспиту Фрай Отто багато вивчив про легкі конструкції та мембрани, напнуті на рамах — у пізніші роки це знання, з часом значно поглиблене, він використовував в своїх архітектурних проєктах.

Вивчав архітектуру в Берлінському технічному університеті. В кінці Другої світової війни воював як льотчик-винищувач.

У Нюрнбергу він потрапив у полон. Був інтернований у французький табір для військовополонених в місті Шартр. Під час перебування в таборі Фрай Отто мав нагоду щодня милуватися легкими конструкціями готичного Шартрського собору, архітектура якого, безперечно, вплинула на наступні проєкти Фрая Отто. Під час будівництва цього табору йому вдалося проявити себе в ролі інженера-конструктора, Фрай Отто запропонував кілька проєктів будівель з полегшених конструкцій, які були реалізовані (зокрема — намети для укриття).

1948 року Фрай Отто продовжив навчання в Берлінському технічному університеті. 1950 року він одержав факультетську стипендію й цілий навчальний рік мав можливість стажуватися в США, де зустрічався з такими архітекторами, як Еріх Мендельсон, Людвіг Міс ван дер Рое, Ріхард Нойтра та Френк Ллойд Райт. З Людвігом Місом ван дер Рое в нього зав'язалися дружні стосунки.

1952 року Фрай Отто почав свою архітектурну діяльність із заснування власного архітектурного бюро в Целендорфі (Берлін). 1954 року він опублікував свою докторську дисертацію під назвою «Підвісний дах» (Das hängende Dach).[3]

1964 року Отто заснував Інститут легких конструкцій Штутгартського університету та очолював його як на посаді професора аж до виходу на пенсію. На пенсії продовжив активну роботу як архітектор та інженер-консультант.

Помер 9 березня 2015 року.

• 1955: Музичний павільйон у формі чотирикутного вітрила на Федеральній садовій виставці в Касселі.
• 1957: Павільйон Танцбруннен, Рейнський парк у Кельні.
• 1963: Церква Святого Луки в районі Гролланд міста Бремена — разом з Карстеном Шреком.
• 1967: Павільйон Західної Німеччини на Експо-67 у Монреалі (демонтовано).
• 1968: Рухомий дах над руїнами монастиря в Бад-Герсфельді.
• 1971: Церква Бонгеффера в районі Гухтінг міста Бремена — разом з Карстеном Шреком.
• 1972: Дах Олімпійського стадіону у Мюнхені.
• 1974: Конференццентр у місті Мекка — разом з Рольфом Гутбродом.
• 1975: «Мультигалле» в Маннгаймі.
• 1980: Вольєр на 5000 м² в зоопарку Геллабрун (Мюнхен).
• 1985: Будівля «Tuwaiq Palace» в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) — спільно з бюро Гапполда.
• 1988: Виробничий павільйон для меблевої фірми Вілкган в місті Бад-Мюндер-ам-Дайстер[4]
• 2000: Дах японського павільйону на Expo 2000 у Ганновері.
• 2000: Співробітництво у проєкті нового залізничного вокзалу Штуттгарт 21.
• 2000: «Круглі намети» в Леонберзі (багатошарові мембранні конструкції)
• 2004: Проєкт «парасольок» для Замкової площі в Штуттгарті.

• 1967 — Берлінська мистецка премія в галузі архітектури.
• 1974 — Медаль Томаса Джефферсона в галузі архітектури.
• 1980 та 1998 — премія Ага-хана в архітектурі.
• 1982 — Велика премія Спілки німецьких архітекторів[5].
• 1990 — Премія Хонда
• 1996 — Премія Вольфа в галузі архітектури.
• 2000 — Спеціальна премія VII Міжнародного бієннале архітектури за життєвий доробок.
• 2005 — Золота медаль Королівського Інституту Британських Архітекторів.
• 2006 — Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина».
• 2006 — Praemium Imperiale («Світова культурна премія пам'яті його імператорської величності принца Такамацу»).
• 2013 — Архітектурна премія Ніке.
• 2015 — Прітцкерівська премія.

• 
  Павільйон Танцбруннен, Рейнський парк у Кельні. (1957)
• 
  Дзвіниця церкви Шенев, Берлін-Целендорф (1960)
• 
  Церква Святого Луки в районі Гролланд міста Бремена — разом з Карстеном Шреком (1963/64)
• 
  Павільйон Західної Німеччини на Експо-67 у Монреалі (демонтовано) (1967)
• 
  Церква Бонгеффера в районі Гухтінг міста Бремена — разом з Карстеном Шреком (1971)
• 
  Дах Олімпійського стадіону у Мюнхені (1972)

• Conrad Roland: Frei Otto — Spannweiten. Ideen und Versuche zum Leichtbau. Ein Werkstattbericht von Conrad Roland. Ullstein, Berlin, Frankfurt/Main und Wien 1965.
• Winfried Nerdinger (Hrsg.): Frei Otto. Complete Works. Lightweight Construction — Natural Design. Birkhäuser Verlag für Architektur, Basel, Boston, Berlin, Architekturmuseum der Technischen Universität München 2005, ISBN 978-3-7643-7231-6
• Frei Otto, Bodo Rasch: Finding Form: Towards an Architecture of the Minimal, 1996, ISBN 3930698668
• Philip Drew, «Frei Otto; Form and Structure», 1976, ISBN 0258970537, ISBN 978-0258970539
• Philip Drew, «Tensile Architecture», 1979, ISBN 025897012X, ISBN 978-0258970126

• Фрай Отто в archINFORM
• Офіційний сайт Фрая Пауля Отто
• Frei Paul Otto (англ.)
• Architekt von internationalem Renommée (нім.)
• Ausstellung des Architekturmuseums zu Frei Otto (нім.)
• Japan Pavilion Expo 2000 — About the roof structure
• SL Rasch GmbH Homepage
• Last recorded interview with Frei Otto, about his life and receiving the Pritzker Prize