Французькі художники реальності 17 століття

До найкращих Французьких художників реальності 17 ст. в 20 столітті віднесли Жоржа де Латура. Але про митця ще на початку того ж 20 ст. ніхто не знав [1]. Його обійшли згадками навіть упорядники життєписів чи біографічних словників як в добу лебренівського академізму 17 ст., так і в добу рококо [1].

1751 про майстра згадав Огюстен Кальме у книзі «Лотаринзька бібліотека», котрому віддав лише десяток рядків. В «Книзі художників і граверів» майстра також згадав Мішель де Мароль трохи раніше. Практично цим і закінчились спогади про одного з найкращих митців першої половини 17 ст. на кінець вісімнадцятого[2]. Стан забуття і ігнорування обумовлений тим, що художню практику і мистецьку історію монополізували аристократи і історіографи, що обслуговували королівський двір і пільгові стани тогочасного суспільства.

Як з'ясували пізніше, Жорж де Латур таки вислужив звання «Ординарного художника короля», був одружений зі шляхетною пані й навіть користувався пільгами, притаманними шляхетним особам. Але його просте походження (син пекаря) і конкурентна боротьба між художниками відсували його у тінь, бо пихаті аристократи, що теж засвоювали художні техніки (аристократ-художник Клод Дерюе) або захопили прибуткові місця, не вважали талановитого Латура рівним собі. Нарешті демократичні смаки Латура і його приязнь до караваджизму з плебейськими сюжетами унеможливила зближення з придворним оточенням митців у столичному місті Нансі (де працювали ефектний художник Жак Белланж, скульптори-декоратори і майстри придворних свят), бо творчий діапазон Латура був помітно вужчим, а тематика - відверто неаристократична. Навіть звання «Ординарного художника короля» Латур отримав не за «алегорію доброго правління» чи за черговий «апофеоз», а за релігійний образ.

Не кращим був і стан знань про трьох братів-художників Лєнен, що мали просте походження (вони сини заможного селянина-винороба). Картини братів Лєнен ввів в історію мистецтв письменник Шанфлері (1821-1889). Завдяки зусиллям Шанфлері картини братів Лєнен придбав музей Лувр.

Виставка 1934 року «Художники реальності у Франції 17 ст.» у Парижі в музеї Оранжері[3] з одного боку підбивала перші підсумки накопичених фактів і наукових досліджень, з другого боку — активно повернула у історію мистецтва цілий прошарок мистецтва 17 ст., художників, не помічених представниками офіційного бароко чи класицизму 17 ст., а також місцевими історіографами.

Художньо вартісні якості картин художників реальності швидко навернули до них увагу і відомі музеї світу швидко придбали їх твори. Вони увійшли до збірок музеїв Лувр, Париж, Метрополітен музею, Державних музеїв, Берлін.

Пожвавились розшуки і дослідження у сховищах провінційних музеїв. Наново передивлялись реалістичні твори будь-якого століття, не тільки 17-го. Мистецтвознавець П. Жамо записав у каталозі виставки —

Реалістичний напрям проходив крізь усю історію французького живопису, навіть у ті століття, коли здавалось, що перемогли інші напрямки (чи ідеали)[4].

Ці слова стали чимось на кшталт гасла для дослідників і в історію мистецтво повернули художників реальності, що десятиліттями працювали також у Італії, хоча це була інтернаціональна група з італійцями вкупі. Тобто, художники реальності не були феноменом лише мистецтва Франції.

• 
  Невідомий французький майстер. «Марнота марнот». бл. 1630 р.
• 
  Жан-Батіст Монуайє. «Квіти в скляній вазі»
• 
  Жан-Батіст Монуайє. «Весняні квіти і фрукти», Ермітаж
• 
  Луї Лєнен. «Родина фермерші», Ермітаж.
• 
  Луї Лєнен. «Сільська вечеря», Лувр.
• 
  «Товариство грає в трік-трак».
• 
  Луї Лєнен. «Відвідини бабусі».

• Сейченто
• Французьке бароко
• Живопис бароко
• Реалізм
• Натюрморт
• Побутовий жанр
• Луї ла Каз

• Энциклопедия живописи. ЖИВОПИСЦЫ РЕАЛЬНОСТИ (Peintres de la realite)
• Золотов Ю.К. «Жорж де Латур», М. Искусство, 1979