Франц фон Зуппе

Франц фон Зуппе[5] (нім. Franz von Suppé;також Suppè[6]; 18 квітня 1819, Спліт — 21 травня 1895, Відень) — австрійський композитор і диригент. Один із засновників віденської оперети.

Франц фон Зуппе
нім. Franz von Suppé
Основна інформація
Дата народження 18 квітня 1819(1819-04-18)[1][2][…]
Місце народження Спліт, Хорватія[3][4]
Дата смерті 21 травня 1895(1895-05-21)[1][2][…] (76 років)
Місце смерті Відень, Австро-Угорщина[3][4]
Поховання
Віденський центральний цвинтар : 
Громадянство Австро-Угорщина
Професії композитор, диригент
Освіта Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Вчителі Ignaz von Seyfriedd і Giuseppe Ferrarid
Жанри опера
Автограф
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Зуппе народився в хорватському місті Спліт, що належав тоді Австро-Угорщині. Частина його предків, за деякими відомостями, родом з Бельгії, мати Зуппе — австрійка з Відня, є й італійці. Зуппе — далекий родич композитора Гаетано Доніцетті.

При народженні він отримав ім'я Франческо Ецекьеле Ерменеджільдо, кавалер Зуппе-Демеллі (італ. Francesco Ezechiele Ermenegildo, Cavaliere Suppé Demelli).Згодом, переселившись до Австрії, він своє ім'я скоротив і германізуватися. У романських країнах його можуть назвати Франческо Зуппе-Демеллі.

Зуппе здобув музичну освіту в Задарі та Кремоні і вже в дитинстві почав писати власні композиції. Деякий час вивчав в Падуї право, але композицію не кидав і поступово здобув популярність як автор популярних пісень.

1835 року його овдовіла мати повертається до Відня.

Поворот у долі Зуппе настав в 1840 році, коли Франц Ксавер Покірні запросив його стати диригентом віденського Театру в Йозефштадті. Зуппе написав понад сотню оперет, фарсів, балетів та ін. сценічних форм, поставлених як в цьому, так і в інших театрах Європи і США. Також виступав як співак.

В кінці життя Зуппе став приділяти більше уваги створенню класичної та духовної музики.

Зображений на австрійській поштовій марці 1995 року.

Творчість
Могила Франца фон Зуппе на Центральному кладовищі у Відні

Зуппе написав понад дві тисячі різних творів. В основному це пісні, хори, романси. Він також автор численних мес, симфоній і концертних увертюр.

Для театру він написав близько 30 оперет і комічних опер, з яких найбільш відомі «Боккаччо», «Прекрасна Галатея» і «Фатініца». Його чудові увертюри виконуються навіть частіше, ніж відповідні оперети і опери.

Оперета «Боккаччо» неодноразово екранізувалася.

Оперети і комічні опери
  • Пансіонат (Das Pensionat, 1860, Відень)
  • Картковий гравець (Die Kartenschlägerin, 1862, Theater am Franz-Josefs-Kai, Відень, за мотивами пушкінської «Пікової дами»)
  • Десять наречених, жодного нареченого (Zehn Mädchen und kein Mann, 1862, Kai-Theatre, Відень)
  • Веселі студенти, (1863, Kai-Theater, Відень)
  • Пікова дама (Pique Dame, 1864, Graz (переробка Die Kartenschlägerin)
  • Прекрасна Галатея (Die schöne Galathee, 1865, Carltheater, Відень)
  • Легка кавалерія (Leichte Kavallerie, 1866, Carltheater, Відень)
  • Banditenstreiche (1867, Carltheater, Відень)
  • Господиня (Die Frau Meisterin, 1868, Carltheater, Відень)
  • Фатініца (Fatinitza, 1876, Carltheater, Відень)
  • Боккаччо (Boccaccio, 1879, Carltheater, Відень)
  • Донна Жуаніта (Donna Juanita, 1880, Carltheater, Відень), існує також в оркестровці Леоніда Фейгіна
  • Гасконець (Der Gascogner, 1881, Carltheater, Відень)
  • Bellmann (1887, театр «Ан дер Він», Відень)
  • Прагнення до щастя (Die Jagd nach dem Glück, 1888, Carltheater, Відень)

Інструментальні твори
  • Марш «О, моя Австрія» (Oh Du mein Österreich), який називали другим гімном країни
  • Увертюра «Ранок, полудень і вечір у Відні» (Ein Morgen, ein Mittag und ein Abend in Wien)
  • Увертюра «Поет і селянин» (Dichter und Bauer)
  • Увертюра «Танталові страждання» (Tantalusqualen)

Духовна музика
  • Реквієм

Література
  • Музичний енциклопедичний словник / Гол. ред. Г. В. Келдиш. — М.: Радянська енциклопедія, 1990. — с. 204 — ISBN 5-85270-033-9
  • Ярон Г. М. Про улюбленому жанрі. М.: Мистецтво, 1960.
  • Володимирська А. Зоряний годинник оперети, Л., 1975.
  • Трауберг Л. Жак Оффенбах і інші. М.: Мистецтво, 1987.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Зуппе Франц фон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. В Большой советской энциклопедии (2-е изд., Т.17. М., 1952, с. 244) и в Энциклопедическом словаре Большой российской энциклопедии (2011 год, ISBN 978-5-85270-352-1, стр. 454) указано ударение: Зу́ппе. В современной норме — два возможных ударения, см.: Старикова Н. Н. Зуппе // Большая российская энциклопедия. Т.10. М., 2008, с.592. Диакритический знак, который стоит на последнем гласном оригинального слова, предотвращает его чтение с ударением на первый слог (нім. Suppe — суп).
  6. см. Österreichisches Musiklexikon.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.