Франческо Реді

Доктор Реді.

У 1664 році Реді написав свою першу монументальну роботу Osservazioni intorno alle vipere (Спостереження за гадюками) своєму другові Лоренцо Магалотті, секретарю Академії дель Сіменто. У цьому він почав руйнувати поширені наукові міфи (які він назвав «розкриттям неправди»), наприклад, гадюки п’ють вино і розбивають келихи, їх отрута токсична, якщо проковтнути, голова мертвої гадюки є протиотрутою, отрута гадюки – рідина яка виробляється у жовчному міхурі і так далі. Він скоріше пояснив, що зміїна отрута не пов’язана з укусом змії, що суперечило б поширеній думці. Він провів серію експериментів щодо наслідків укусів змій і продемонстрував, що отрута була отруйною лише тоді, коли вона потрапляла в кров через укус, і що ікло містить отруту у вигляді жовтої рідини. Він навіть показав, що, наклавши тугу пов'язку перед раною, можна запобігти проходженню отрути в серце. Ця робота поклала початок експериментальній токсикології/токсинології.

Esperienze intorno alla generazione degl'insetti

Реді найбільш відомий своєю серією дослідів, опублікованих у 1668 році під назвою Esperienze intorno alla generazione degl'insetti (Досліди з породження комах), яка вважається його шедевром і віхою в історії сучасної науки. Книга є одним із перших кроків у спростуванні «спонтанного зародження» — теорії, також відомої як арістотелівський абіогенез. У той час панувала мудрість, що опариші виникли спонтанно від гнилого м’яса.

Реді взяв шість банок і розділив їх на дві групи по три: В одному досліді в першу банку кожної групи він поклав невідомий предмет; у другому — мертва риба; в останню чергу сирий шматок телятини. Верхівки першої групи банок Реді накрив дрібною марлею, щоб в неї потрапляло тільки повітря. Іншу групу він залишив відкритою. Через кілька днів він побачив, що на предметах у відкритих банках, на які змогли приземлитися мухи, з’явилися опариші, але не в закритих марлею банках. У другому досліді м’ясо зберігали в трьох банках. Одну з банок відкрили, а дві банки накрили, одну пробкою, а іншу марлею. Мухи могли проникнути тільки в незакриту банку, і в ній з'явилися опариші. У банку, накритому марлею, на марлі з'явилися опариші, але вони не вижили.

Реді продовжив свої експерименти, захоплюючи опаришів і чекаючи, поки вони перетворяться на мух. Крім того, коли мертвих мух або опаришів клали в герметичні банки з мертвими тваринами або телятиною, опариші не з’являлися, але коли те ж саме робили з живими мухами, опариші з’являлися. Добре знаючи долі відвертих мислителів, таких як Джордано Бруно та Галілео Галілей, Реді обережно висловлював свої нові погляди у спосіб, який не суперечив б теологічній традиції Церкви; отже, його інтерпретації завжди ґрунтувалися на біблійних уривках, як-от його знамените прислів’я: omne vivum ex vivo («Все життя походить від життя»).

Реді був першим, хто описав ектопаразитів у своїй Esperienze intorno alla generazione degl'insetti. Його помітні ілюстрації в книзі — це ті, що стосуються кліщів, зокрема оленячих і тигрових кліщів; він також містить перше зображення личинки Cephenemyiinae, носових мух оленів, а також овечого печінкового сосальщика (Fasciola hepatica). Його наступний трактат 1684 року під назвою Osservazioni intorno agli animali viventi che si trovano negli animali viventi (Спостереження за живими тваринами, які є в «Живих тваринах») зафіксував описи та ілюстрації понад 100 паразитів. У ньому він також розрізняє дощового хробака (загалом вважається гельмінтом) і Ascaris lumbricoides, людського круглого хробака. Важливим нововведенням у книзі є його експерименти з хіміотерапії, в яких він використовував «контроль», основу експериментального дизайну в сучасних біологічних дослідженнях [2][4][20]. Він описав близько 180 видів паразитів. Мабуть, найбільш значущим його спостереженням було те, що паразити виробляють яйця і розвиваються з них, що суперечило поширеній думці, що вони утворюються спонтанно.

Як поет, Реді найбільш відомий дифірамбом «Бакко в Тоскані» («Вакх у Тоскані»), який вперше з’явився в 1685 році. Його вакханальна поема на прославлення тосканських вин досі читається в Італії й сьогодні. Був прийнятий до двох літературних товариств: Аркадської академії та Академії делла Круска. Він був активним членом Crusca і підтримував підготовку тосканського словника. Він викладав тосканську мову як lettore pubblico di lingua toscana у Флоренції в 1666 році. Він також написав багато інших літературних творів, включаючи свої «Листи» та «Arianna Inferma» [9].